VI. Від колиски до могили.

Вагітна жінка повинна стерегтись не тільки від того, що їй без сумніву шкодить, але з народнього погляду часто-густо й від таких подій, які не мають розумного обгрунтовання, напр., не дивитись на жаб, на калік, не переступати й не топтати віника або деркача. «Ти б, молодице, не топтала деркача: не годиться, гріх», - казали одній жінці, а вона відповідала: «Таке! хто заміча, той і одвіча». Але коли прийшло важке родиво, то вона мусіла була вклонитися віникові.

Звичайно перед пологом вагітна жінка ховається, щоб люди менш знали. В хаті одмикаються усі замки, на одежі ростьобують усі застьож-ки, щоб породіллі було легче.

Пупець у хлопчика одрізують на сокирі, щоб з його вийшов майстер, у дівчинки - на гребні, щоб пряха була. «Місце» посипають житом і закопують в хаті. Коли дитина родиться мертва, то її ховають в хаті під столом або під порогом, або на току, де стоги ставлять, «на поду», позаяк перші снопи кладуть навхрест і місце на поді таким чином освячується.

Коли дитина здорова, то незабаром її хрестять. Баба-повитуха передає її кумові і говорить: «Нате вам новорожденне, а нам принесіть молитвенне й хрещене». Кум передає дитину кумі, і йдуть до церкви хрестини правити.

Після хрестин вертаються до-дому. Кум з кумою сідають на покуті. Дитину дають матері з доброзичливими примовками. Приходять гості - жонаті й заміжні - і справляють хрестини. Хазяїн частує кумів горілкою і бризкає нею під стелю, щоб дитина виросла та підскакувала.
Днів через два бувають зливки, або рай. Приходять тільки баби. На стіл кладуть хліб і сіль. Повитуха непочатою водою, це б то узятою вранці до схід сонця, обмива породіллі обличчя й руки, щоб ніхто не з'урочив, і груди, щоб був покорм.

Поміж кумом та кумою, породілею і бабою-повитухою звичайно встановляються добрі відносини. Жінка ходить до своєї баби в свята в гості з подарунками.

Коли пройде рік, то буває постриг дитини на кожусі вовною наверх. Волосся ховають в тину, щоб кучерявий був, або в коров'ячий кізяк, щоб чорнявий був; так тепер з'ясовують звичай, в грунті котрого криється инша мета - щоб яка зла личина не знайшла волосся на шкоду дитині.

Звичаї зливок і постригу дуже старі й поширені не тільки на Україні, але й на Московщині, де були за старі часи навіть у бояр та царів. Перший звичай має значіння очищення, а другий - офіри або жертви богам (pars pro toto).

Життя дитини поширяється повагом. Спершу його держуть в пелюшках в колисці. Мати співає над ним любязні, чулі пісні. Під ці пісні в звуках рідної української мови просипаються й ростуть перші думки та почуття людини, - святе діло мати і святе діло рідна мова!
Колискові пісні занадто прості, мнякі, цілком пристосовані до перших проміннів розуму в дитини. Здебільшого мати або сестричка співають про кота-воркота:

Коте сірий                                        Дамо тобі сала,
Коте білий                                        Щоб дитина спала,
Коте волохатий                               Будем бити по лапках,
Да ходи до хати                               Щоб не ходив по лавках,
Дитинойку колихати,                      щоб не скидав кружечків,
Дамо тобі папи (хліба)                   щоб не з'їдав вершечків.
Да у твої лапи,

Колискові пісні з котиком легко пристосовуються до кожної дитини, часом з доброю наукою, напр.:

А-а коточок,                                     Не вчися, коте, красти,
Украв у баби клубочок,                А учись робить,
Да поніс до Галі,                             Черевики шити,
Положив на лаві.                            Та не дорогії-
Стала Галя кота бить:                    По три золотії.

Діти, як тільки піднялись на ноги, йдуть на вулицю. Зімою вони сидять по запічках, або в куточку грають в креймашки, в палочки, а тільки пригріло сонечко - вони мерщій на вулицю, збіраються до купи і ведуть играшки. Играшок безліч: з м'ячем, з палками, з джгутом, камінцями, в свинки, гилки, скраклі, комарь, городок, стінки, ярки, бабки, деркач, крам, дуб, мак, квач, кузмерки (жмурки), кішка й мишка, гуси, краски, просо, дударь, дрібушечки та инш.

Чимало играшок проходить зо співами, напр., гра в дударя. Хлопчик лежить, а круг його танцюють хлопчики й дівчата, співаючи:

Захворав наш дударь, занедужав,
Та пішли баби зілля рвати,
Трой-зілля рвати, дударя купати.
Та уж наш дударь та рученьку підняв,
Та уж наш дударь та і другу підняв,
Та уж наш дударь і ніженьку підняв,
Та уж наш дударь і головку підняв,
Та уж наш дударь і зовсім устав.
Ой, ходімо, подивимось, як старі баби скачуть.
Отак баби скачуть, отак баби пляшуть,
Згорбившись, зажмурившись.

Перші три вірші повторюються кожний раз при словах «та уж наш дударь», і за кожним разом хлопчик-дударь підніма руку, ногу, голову і т. д.
Або гра в мака. Маленькі дівчатка, узявшись за руки, ведуть круг, а посередині його сидить одна. Співають:

Соловеєчку, сватку, сватку,
Чи бував же ти в садку, в садку?
Чи видав, як сіють мак?

Дівчинка, що сидить, показує руками, як мак сіють. Далі співать знов «Соловеєчку...», тільки зміняють слова: «Чи видав ти, як мак рвуть? Чи видав ти, як мак їдять?», а дівчинка усе показує руками.

Коли діти стануть дорослими парубками та дівчатами, то починаються так звані «вулиці» - в літку, «вечерниці» або «досвітки» - в зімку. Мо-лодіж збірається в хаті якої-небудь вдови, співають, жартують. Ці зібрання часом бувають шкодливі. Вже в старовину, як видно з оповіданнів Квітки-Основ'яненка, напр., з його «Маруся», поважні батьки не пускали дочок на вечерниці; пізніш - в умовах нового життя з ганебними впливами фабрик, заводів та салдаччини, вечерниці не викликають ухвали з боку людей, що ознайомились з ними, особливо в передмістних селах.

Звичай скликати вечерниці від дорослих переняли місцями підлітки, що зовсім погано, бо вони призвикають до горілки; часом бувають зовсім ганебні речі від таких недолітніх вечерниць. Раз в суді була навіть карна справа, як хлопчики бігли з шинку з горілкою, а парубки побили їх дрючками й одняли собі пляшки.

Весілля на Слобожанщині здавна звернуло на себе увагу етнографів, драматургів, художників і вчених. В літературі є безліч описів весілля, особливо пісень. Слобожанщина сама по собі має стільки описів весілля, як ні одної иншої галузі її побуту. Найстарійший опис, зроблений Калиновським в 1786 р., відноситься до Слобожанщини. Дуже повні описи слободського весілля знаходяться в оповіданнях Квітки. Десятки описів весілля можна знайти в «Жизнь и творчество крестьянъ Харьков. губ.» 1898 р.

На Слобожанщині записані не тільки пісні, а й звичаї та прислів'я, злучені з весіллям.
Шлюб залежить від суда Божого - «суженого конем не об'їдеш», але й люди повинні тут доглядати. Женитися треба рано. «Хто рано жениться, ніколи не кається», але женитися треба з обережністю. «Жениться - не напасть, та як би оженившися не пропасть». «Є каяття, та нема вороття». Дівкам не слід засижуватися. «З Богом, Параско, коли люди трапились», «Хоч за старця, аби не остаться». Позаяк вінчаються здебілшого в осени біля Покрови, то дівчина просить в пісні Пресв. Богородицю покрити її хоч ганчіркою, аби не зостатись дівкою. Батько дає синові пораду вибірати молоду обережно:

Не уважай, пане брате,
Чи головонька гладка,
Оно пойди, питай люди,
Чи у неї хатка.
Не уважай, пане брате,
Чи гладко в таночку ходить,
Оно пойди, питай люди,
Чи сорочку зробить.

Українське весілля досі заховало значіння великої родинної драми і справляється воно з такою повнотою, якої нема у других слов'янських народів. Усі частини цієї драми добре розвинуті. По складу українське весілля відповідає класичним - грецькому та римському, особливо наближається по змісту й ході до римського ритуалу, так що їх сміло можна поставити поруч по цільности усієї справи. Йде воно таким чином:
1) молодий через старостів наче б то купує молоду;
2) торг за дівчину, плата батькові, заручини;
3) молодій розчісують косу;
4) на молоду надівають очіпок, очепини;
5) перед весіллям дівчата гадають;
6) молодих садовлять на кожух;
7) молодих водять круг стола, діжи, або коровая;
8) вгощання короваєм;
9) весільний бенкет;
10) зв'язування рук молодим;
11) обливання водою біля колодязя;
12) зустріч молодих зо свічкою;
13) привітання від малого хлопця;
14) веселі пісні, побажання молодим;
15) кидання на молодих зерна;
16) комора, весільне ліжко;
17) перезва.

Починається весілля звичайно промовами сватів. Мати, побачивши сватів, каже дочці: «Ох, вже старости приїхали! Вийди з хати». Входять старости - 2 чоловіка з палічками в руках, знімають шапки, низько кланяються і кажуть:

Свати. А пустіть, будьте ласкаві, в хату, кланяємось вам, свате, хлібом-сіллю. (Дають хліб).

Батько й мати. Спасибі за хліб, за сіль. Сідайте.

Свати. Ми прийшли до вас шукати куниці, що ховається під солом'яні копиці. (Входить дівчина і, наче засоромившись, стає коло печи й колупає її).

Батько. Бачите, ловці-молодці, що ви наробили: мене з жінкою засмутили, дочку пристидили, що скоро піч зовсім повалить. Так ось що ми зробимо: доброго слова не цураємось, а щоб ви нас не порочили за те, що ми передержуєм куницю - красную дівицю, то ми вас перев'яжемо і тоді усе добре вам скажемо. Дочко! прийшла черга і нам до прикладу казати, годі піч колупати, а чи нема чим цих ловців-молодців пов'язати? (Дочка мовчить, колупає піч).

Мати. Чи чуєш, що батько каже? Йди, та давай чим людей перев'язати! А може нічого не придбала, та з сорому піч колупаєш? Не вміла матери слухати, не вчилася прясти, не зробила рушників?
(Дівчина йде в кімнату і виносить звідтіль на тарільці два вишитих, хрест на хрест положених, рушника, кладе їх на хлібові, вклоняється й цілує руку у батька та у неньки, потім оперезує рушниками сватів. Свати вклоняються і кажуть:)

Свати. Спасибі батькові й матері, що свою доню рано будили і доброму ділу вчили. Спасибі й дівочці, що рано вставала, тонко пряла і гарні рушники придбала. (Входить молодий. Дівчина виносить червону хустку).

Батько. Цьому, дочко, сама чіпляй, за пояс хустку затикай, та до себе притягай, та слухай його, та шануй. (Дівчина дарує хустку. Старі починають частувати гостей).

1-й сват (хвалить горілку і каже другому): А ну, товаришу, спробуй ти, та скажи, чи пили ми таке у Туреччині, або у Німеччині?

Батько. Кушайте на здоров'ячко! Ішла баба від ляхів, та несла здоров'я сім міхів, так ми у неї купили, сім рублів заплатили, та в цю горілочку положили.

(Входять дівчата, дружки).
Д і в ч а т а (співають):

Обмітайте двори,
Застилайте столи,
Кладіте ложечки,
Срібні блюдечки,
Золоті мисочки,
От ідуть дружечки!

Мати. Сідайте, дружечки, мої голубочки! (Садовить їх біля молодої та молодого).
Д і в ч ат а (співають):

Ламліте роженьку,
Стеліть дороженьку,
Щоб мняко ступати,
На двір танцювати,
3 скрипками, цимбалами,
3 хорошими боярами.

(Входять бояри, хлопці - де-котрі з музиками і починають грати й танцювати).
Засватана дівчина співає:

Коли б я знала,
Коли б відала,
Що засватана буду,
Мила б стіни,
Щоб були білі
Для свекорка старенького,
Для приходу його...

А рідня молодої співає таку пісню:

Звеселися, родино,
Щоб нам жито родило.
Дай нам, Боже, в добрий час,
Як у людей, так у нас,
І щасливую годину.

Коли молоду садять на покуті на так званий посад, то співають:

Ой, Іване, мій сужений,
Не сідай ти на посаду,
На посаду раній мене,
Сядемо обоє разом,
Звеселимо ми два двори:
Ой, первий двір - батька твого,
А другий двір - батька мого.
Слала зоря до місяця:
Ой, місяцю-товаришу,
Не заходь ти раній мене,
Зайдемо обоє разом,
Освітимо небо і землю,
Зрадується звір у полі,
Зрадується гость у дорозі.
Слала Мар'я до Івана:
Велике число пісень відносится до весільного хліба - короваю, який колись був жертвою богам. Напр.:

Марусина мати
По сусідоньцям ходить,
Сусід своїх просить:
Да сусідоньки мої,
Прибудьте до мене,
Та до моєї хати,
Та до мого дитяти
Коровай бгати.

Печуть коровай з учтою, пишно і велично, піднімають діжу до стелі, стукають по печі і т. инш. При цьому співають такі пісні:

Поставив староста на столі свічечку:
Гори, гори, свічечко, аж до півночі,
Доки наша піч коровая не спече.

х-х-х

Піч наша регоче,
Короваю хоче,
А припічок усміхається,
Короваю сподіваєтся.

х-х-х

Ой, коровай, коровай,
Багато до тебе кошту треба:
Корець муки пшенишної,
Цебер води кринишної,
Фаску масла ярових коров,
Копу яєць молодих курей,
Гарнець соли ледової,
Ківш калини червоної.

х-х-х

Світи, місяцю, з раю
Нашому короваю,
Аби бил коровай красний,
Та як сонечко ясний,
Аби нам ся било видно
Коровай плести дрібно
Зпідсподу різочками,
А зверху квіточками.

Коли йдуть до церкви вінчатися, а також коли молода їде до молодого, то їх благославляють иконами на нове життя, як це видно на малюнкові, де в руках у молодих икони на рушниках, на молодій весільна червона шапка з квіток, поруч дружко, перев'язаний рушником.
На другий день після весілля бува перезва - молодих водять з музиками по вулицях, а підпилі жінки та чоловіки співають пісні, дебільшого сороміцького змісту, і танцюють.

Весілля обходиться дорого. Можна зробити цікаве порівняння, скільки воно обходилось на Слобожанщині в 1786 р. і скільки обходилось тут же приблизно через сто років, в 1898 р. Втрати молодого були такі:

Що до втрат молодої та її родини, то вони в 1786 р. на подарунки й на вгощання давали 17 карб. 41 к., а в 1898р. - 54 карб. Взагалі ж весілля в 1786 р. обходилось приблизно в 33 карб., а в 1898 р. - в 204 карб.

Сумний похорон має свої звичаї й пісні. Покійникові підтикають хустку і кладуть в неї 2 або 3 коп., щоб було чим одкупитись на тім світі; жінок убірають в очіпок, дівчину - в вінок; відчиняють ворота й двері, вішають на стіні рушник, щоб душа покійника одпочила. Жінки голосять з плачем пісні, а коли винесуть тіло зо двора, то зачиняють ворота й двері, щоб хвороба не вернулась; забороняють нести через сади та огороди, щоб овоч не омертвіла. Вернувшись після похорону до дому, беруться руками за піч, щоб не боятись покійника, а в дійсности для очищення.

Похоронні співи звуться голосінням. Назва вказує, що й на Україні колись були баби-плачеї, що по найму викрикували пісні, які істнують досі в Великоросії на півночі. Зміст пісень міняється по покійникові: ріжний над батьком, матеррю, сином, дочкою, чоловіком. Напр., над помершим братом подекуди голосять:

Братіку, моє сонечко,
Братіку, мій місяцю ясний,
Чом ти не обізвешся,
Чом не розмовляєш?
Де ж твої ніженьки ходили,
Де ж твої рученьки робили,
На що не глянемо,
Тебе споминать будемо...

<<предыдущая||содержание||следующая>>

---

| На главную страницу | Страницы истории | Гостевая книга |

---

DaliZovut@yandex.ru