О ж це за люди були перші слобожане? Може які-небудь зайди, голі біженці, безрідні сироти-мандрьохи? Здебільшого це були поважні господарі, що йшли на нові місця не в-осліп, манівцем, аби-як, а розумно, з худобою, кіньми, волами, чумацькими возами - мажами, з грішми, одежиною; з попами, дяками, церковним майном, богослужебними книгами київських та львівських виданнів, з вчителями для виховання діток малих. Осідали вони одразу міцно і розумно. Харьків виник, як думають, біля 1650 р., а в 1659 р. дерев'яна церква собору вже перебудована на кам'яну, Миколаївська церква біля 1655 р., так само Благовіщенська, Рожественська коло 1687 р.. Охтирка виникла в 1641 р., а років через 20-30 згадуються вже церкви Покровська, Преображенська, Георгієвська. Боромля почалась в 1659 р.; в 1689 р. була вже соборна церква Рожества Пресв. Богородиці, в 1689 р. Троїцька церква, в 1696 р. Воздвиженська та Рожества Христового. Коротко казати, в усіх головних слободських містах в десять-двадцять років першого життя є вже по де-кілька церков, а при церквах є школи, є шпиталі. Дерев'яні церкви швидко перебудовуються на кам'яні, згадуються найбільш шануємі икони, які, мабуть, привезено було з-за Дніпра, книжки старого друку. Треба думати, що люди були заможні і розумні, треба тим більш, що через сто літ Слобожанщина робиться любим краєм славнозвісного філософа Сковороди, що з палічкою в руці і з торбою за плечима багато років вештався поміж панами й селянами, навчаючи їх на все добре.В «Топографическом описаніи Харьковскаго Наместничества» Загоровського 1788 р., для свого часу дуже користній, розумно обробленій книжці по офіціяльних данних, надзвичайно цікава загальна оцінка слободсько-українського народу. Хоч Загоровський був, як сам признається, великорос і книжку видав у Москві, він до українців відноситься з великою прихильністю і дає багато користних за-для них порад що до хазяїнування. «Селеніе украинское, - каже Загоровський, - отменный кажетъ видъ; здесь между пахотнымъ полемъ видно несколько запущенныхъ и долговременно неоранныхъ облоговъ (землі було занадто багато). Въ самомъ селеніи на гумнахъ посредственное только количество хлеба, притомъ хворостяныя повети, коморы и всякая городьба, малаго иждивенія стоящія ворота съ перваго взгляду сказуютъ намъ, великороссіянамъ, догадку о скудости селенія и о небреженіи жильцовъ; но съ другой стороны покрытыя сеномъ луговымъ сеножати и облоги оправдаютъ предъ всякимъ родъ хозяйства, обремененныя пастбища великорослымъ и играющимъ скотомъ наращаютъ цену къ имуществу жильца, кладовыя коморы, скотинные сараи и городьба изъ хворосту доказываютъ, что они строятся для защиты только отъ воздушныхъ переменъ и зверей. Белыя, чистыя и светлыя избы, или хаты, сады, огороды свидетельствуютъ объ ихъ образе жизни, отличномъ отъ другихъ людей».
З такого побутового опису слобожан кінця XVIII в. автор переходить далі на опис моральний, дуже прихильний до українців з боку велико-росіянина:
«Въ семъ заключается симпатія или сокровенная склонность, съ пріятностью ощущаемая и признаваемая проезжающими или квартирующими въ сихъ селеніяхъ.
Духъ европейской людскости, отчужденный азіатской дикости, питаетъ внутреннія чувства какимъ-то услажденіемъ, духъ любочестія, превратясь въ наследное качество жителей, предупреждаетъ рабскія низриновенія и поползновенія, послушенъ гласу властей самопреклонно безъ рабства. Духъ общаго соревнованія препинаетъ стези деспотизма и монополіи. Третій, или нижній родъ жителей возникаетъ подражательными умоначертаніями къ второму или среднему роду, а сей къ первому или высшему. Государственный поселянинъ уподобляется городскому, не подлъ, не презренъ и въ скудости. Городской житель, священникъ, приказный и мещанинъ, не устраняясь отъ поселянина, прикосновенны другою рукою дворянину, по мыслямъ, воспитанію, обхожденію, пище, одежде, жилищу. Въ разнообразіи и степеняхъ рождается житейская пріятность».
Надзвичайно цікаво, що таку ж саму характерну українську рису демократизма углядів і вшанував другий талановитий росіянин -Ів. Серг. Аксаков через 70 літ після Загоровського, відомий слов'янофільський діяч. «Въ Малороссіи, - каже він, - нетъ такого резкаго разделенія сословій по занятіямъ, какъ въ Великой Россіи, нетъ такого разъединенія, какое существуетъ въ последней между образованнымъ сословіемъ и простымъ народомъ... Небогатый панъ, казакъ-хуторянинъ, гильдейскій купецъ, мещанинъ, все живутъ на одинъ ладъ, однимъ образомъ жизни, говорятъ однимъ языкомъ. Женщины еще меньше носятъ на себе отпечатокъ своего званія: природная грація, вкусъ къ изящному, художественный складъ мысли, до нельзя доведенная утонченность въ области чувства (что доказываютъ песни) - равно присущи всемъ малороссіянамъ и заслоняютъ недостатокъ образованія; тогда какъ въ Россіи купчиха есть явленіе типическое и резко выделяется изъ ряда женщинъ прочихъ сословий.. .».
В одному рукописові невідомого автора під заголовком «Статистическое обозреніе Слободско-Украинской губерніи», складеному в початку XIX в., коротенько, але гарно, між иншим, в кінці розділу про моральне становище народу зроблено порівняння українців і великоросів. Признаючи, що слобожане («здешній народъ и самое дворянство») більш «порусели» ніж в Малоросії, як звалась тоді Полтавщина, автор приходить до думки, що наближення не захопило самого характеру слобожан. «Харьковскій житель, - каже він, - больше имеетъ опрятности, гостепріимства, вежливости; вежливость эта чистосердечная. Изъ корысти онъ не унижется. Украинецъ больше щедръ, больше стремителенъ къ познаніямъ и действительно больше въ нихъ успелъ, особливо духовенство, которое въ Слободско-Украинской губерніи можетъ служить образцомъ (автором, мабуть, був піп). Украинецъ имеетъ более способностей къ художествамъ, а великороссіянинъ къ ремесламъ; здешнія места производятъ множество певчихъ, музыкантовъ, живописцевъ, резчиковъ и т. д.; но заимствуютъ отъ другихъ плотниковъ, пильщиковъ, каменщиковъ...».
В 1818 р. в Петербурзі вийшла з друку невеличка «Грамматика малороссійскаго наречія», в якій автор А. Павловський описує слободських українців таким робом: «Всякъ знаетъ, что малороссіяне всемъ другимъ славянамъ единоплеменны... Всякъ знаетъ и то, сколь много они и по сіе время отличаются отъ всехъ другихъ народовъ и даже отъ своихъ единоземцевъ (великоросів) одеяніемъ, языкомъ и многими другими свойствами... Коротко скажу, несколько летъ живучи въ Малой Россіи, довольно могъ примениться къ національному характеру ея жителей. Я нашелъ въ нихъ что-то пріятно меланхолическое, отличающее ихъ, можетъ быть, отъ всехъ другихъ обитателей земного шара. Они имеютъ природную внимательность, остроту, наклонность къ музыке и способность къ пенію. Хлебосольство и простота нравовъ составляютъ ихъ существенныя свойства. Въ поступкахъ просты; въ делахъ справедливы, въ разговорахъ откровенны, хотя часто тонки и отменно хитры; въ намереніяхъ основательны, любятъ опрятность и чистоту, работаютъ тихо, но прочно. Въ страстяхъ редко наблюдаютъ умеренность. Къ наукамъ расположены, кажется, съ природы. Песни ихъ всегда почти томны; нежность и невинность ихъ (песенъ) безподобны... Если идетъ разбираніе архангельскаго, новгородскаго и др. наречій, которыя отличаются немногими словами... , то почему не заняться такимъ наречіемъ, которое состовляетъ почти настоящій языкъ?».
Знавець українського життя, славнозвісний Квітка-Основ'яненко в 1841 р. надрукував в «Современнику» невеличку статтю по-російському «Украинцы», в якій висловив свій погляд на побут і характер слободських українців, добре йому відомих з дитячих літ. Стаття була написана в кінці життя за два роки до смерти, коли Квітці було 63 роки. «Слобожанинъ, - каже Квітка, - опрятенъ, гостепріименъ, чистосердечно вежливъ. Провести, обмануть въ чемъ-либо онъ несроденъ и почитаетъ это за грехъ; честенъ въ исполненіи условій или обещаній, по чистосердечію своему судитъ и о другихъ, и потому скорее будетъ обманутъ, нежели придумаетъ обмануть... Поселянинъ старается обучить детей грамоте и потомъ уже избираетъ промыселъ, по склонности... Достаточный обыватель почитаетъ за стыдъ, если изъ сыновей его нетъ грамотнаго, разумеется, въ техъ местахъ, где есть возможность обученія... Украинецъ любитъ музыку и имеетъ къ ней способность; видимъ, что безъ изученія музыкальныхъ правилъ, не слыша изъясненій нотъ или такта, онъ, по одному слуху, выучивается на скрипке и выигрываетъ верно, чисто все, что услышитъ. Три человека такихъ самоучекъ музыкантовъ играютъ по городамъ на свадьбахъ польскіе, французскіе кадрили, мазурки, вальсы и другіе танцы, часто въ городе новейшіе, подслушанные ими на бале вельможи. По деревнямъ же, у помещиковъ, где нетъ поблизости музыкальной капеллы, такого рода музыканты играютъ на свадьбахъ и другихъ пирахъ очень прилично».
Тутечки Квітка має на увазі так звану троїсту музику, що звичайно грала на весіллі, з скрипки, баса й бубна. Далі Квітка додає, що «въ архіерейской, коллегіумской и въ частныхъ певческихъ всегда были отличные голоса. Въ Харькове во многихъ приходскихъ церквахъ поютъ все церковное пеніе мастеровые, поютъ согласно, правильно, со всеми выдержками, переходами въ другой тонъ, не имея понятія о камертоне. Есть также со способностями къ художествамъ. Изъ нихъ самоучки живописцы писали иконы въ известныхъ церквахъ, въ иконостасахъ и т. п. Изъ живописи предпочитается иконопись. Резчики, упражняющіеся въ резьбе иконостасовъ и церковныхъ украшеній, безъ понятія объ архитектурныхъ орденахъ, изготовляютъ колонны, капители, карнизы, по всемъ правиламъ, не смешивая ониковъ съ коринами, какъ они называютъ іоническій и коринфскій стили, не зная объ ихъ существованіи. Составивъ рисунокъ и планъ иконостаса, работаетъ его такъ, что знатоки довольны за вкусъ и чистоту отделки».
Капитан Мочульський в гарно складенім, просторім опису Харьківщини в 1850 р. теж дав відозву про слобожан того часу. Признавши з першого кроку, що український нарід талановитий і здібний, Мочульський далі помічає значні хиби в його характерові. Він ухваляє філософичний світогляд українців, згадує, що вони дали Сковороду; але вважає їх за хитрих, лінивих, самолюбних, мало прихильних до церкви і до попів, з великим нахилом судитись за усякі дріб'язки життя. Одначе тут же Мочульський визнає, що українці мають розум при собі, обережні. Цікава вказівка Мочульського, що українці мають нахил до сварки поміж себе і тяганини по судах, що в місцевостях з великоруською людністю менш буває судових справ. Але суди були за громадські та сусідські стосунки. Злочинства, крадіжок і шахрайства було зовсім мало, і те здебільшого поміж москалями. В 1845 р. до суду було покликано за крадіж усього 338 чоловіка, зовсім мало для цілої губернії, а вбивств у всій губернії за 1845 р. було усього 47. Під судом було в Харьківщині в 1841 р. - 1.171 чол. і 228 жінок, в 1842 р. -1.064 чол. і 152 жін., в 1843 р. - 912 чол. і 226 жін., в 1844 р. - 1.111 чол. і 287 жін. і в 1845 р. - 1.236 чол. і 261 жін. Окрім того по військовому стану судилось що-року біля півтори сотні чоловік. В порівнянні з иншими місцевостями на Харьківщині підсудних було вдвоє менше ніж в Чернігівській та в Орловській губ. і втроє менше ніж в Курській, - очевидно, нарід був чесний.
«Черкасы, - писав в 1857 р. архиєпископ Філарет, - вообще живутъ чисто; хаты ихъ выбелены, вымыты и прибраны; каждую субботу жинка моетъ и белитъ хату, а предъ каждымъ праздникомъ обмазываетъ ее снаружи. Въ переднемъ углу иконы украшены летомъ свежими, зимой сухими цветами; хата съ трубою, и потому никогда не закопчена: лучина не горитъ зимой, а горитъ если не сальная свеча, то каганецъ - сало въ черепке со светильнею; полатей нетъ; жилье не обнесено глухимъ дворомъ, не всегда обгорожено и плетнемъ; сарайчикъ для скота стоитъ самъ по себе; овчарникъ самъ по себе; все это изъ хвороста или очерета, а амбаръ опять стоитъ отдельно. Во всемъ просторъ и легкость. Хата не такъ дорога, какъ русская изба, и долговечнее ея. Одежда на малоруссе опрятнее и чище, чемъ на русскомъ; лаптей онъ не носитъ, а ходитъ въ чоботахъ. Пища его менее груба, чемъ русскаго: онъ любитъ преимущественно растенія; мяса естъ мало, исключая свиного сала, которое составляетъ его любимое кушанье. Давній жилецъ юга, украинецъ никогда не видалъ, чтобы природа была ему мачихою. Лучшій черноземъ его не требуетъ сложныхъ трудовъ для обработки; луга его богатые, воздухъ теплый, сады чудесные... Между украинцами есть искусные механики; ветряныя и водяныя мельницы ими введены въ курской и воронежской губерніяхъ, где обыкновенно мололи хлебъ ручными жерновами... Смышленности у малорусса на все очень много. Украинецъ разсудителенъ. Если сказали ему, что его просьбы выполнить нельзя, онъ более не станетъ просить... Малоруссъ столько же тихъ, сколько разсудителенъ. Драки не увидите; объ убійствахъ не слышно; къ воровству и плутовству несклонны, напр., изъ 338 преступленій по воровству и мошенничеству по губерніи въ 1845 году ни одного не пало на долю слобожанина. (При цім надзвичайно ціннім свідоцтві арх. Філарет зсилається на «Военно-статистич. обозр. Харьк. губ.» Мочульського 1850 р.). Слобожанинъ скорее можетъ быть обманутъ, чемъ согласится обмануть; онъ честенъ и веренъ данному слову; бедность и голодъ переноситъ терпеливо, къ старшимъ почтителенъ, непристойной брани не любитъ; особенно никогда не услышите ее отъ старика. Горилку пьютъ довольно, но помнятъ себя; пьютъ для дружескаго препровожденія времени... Украинецъ любитъ свободу и просторъ. Отъ того женатый сынъ отделяется отъ отца, хотя это разоряетъ хозяйство... Украинецъ не дозволяетъ, чтобы его оскорбляли грубыми словами: онъ уважаетъ себя».
Академик Никитенко, родом із селян острогожського повіту, який колись (од 1765 до 1802 р.) належав до Слобожанщини, згадує (часи Квітки-Основ'яненка, приблизно 30-ті роки), що хуторяне були люди чесні, богобоязливі, дуже привітні, і коли б тільки їх не давили перевертні багачі-міщане, то жили б вони зовсім щасливо.
Славнозвісний вчений Костомаров, котрий добре знав Україну взагалі, а Слобожанщину окремо, бо вчився в Харьківському університеті, в 1861 р. в журналі «Основа» в просторій розвідці «Две русскія народности» талановито порівняв українців з великоросами. Залишаючи де-які порівняння соціяльного й економичного змісту, як помилкові або суперечні, не можна не зазначити таких думок Костомарова, чим головним робом відріжняються українці від великоросів і почасти від поляків:
