ХІV. Лихі години. Хвороби. Ліки.

Славетний І.П. Котляревський влучно висловився, що «біда не заторами ходить, і хто її не скуштував? - біда біду, говорять, родить; біда для нас судьби устав». Так буває з людиною, так буває й з народом. Лихі години Слобожанщина зазнала не тільки з 1914 р., коли почалась велика європейська війна, а за нею усякі нелади, розруха, безхліб'я, хвороби, ворожнеча, грабіж, вбивства. Траплялись лихі години і раніш, тільки не тяглись вони так довго і не були такими важкими, як нещастя останніх літ. В коротеньких згадках вони були здебільшого такі:

Б е з х л і б ' я . Хоч Слобожанщина край занадто хлібородний, але траплялись такі нещасливі часи, що хліба не вистачало, і люди бідували і по селах і в містах. Бувало це або після великої засухи, або від сарани, не так гостро від хлібного жука, а в останні роки здебільшого в Харькові та й в инших містах від надзвичайної дорожнечи. Раніш в Харькові і поблизу його були безхлібні роки 1787, 1821, 1833 і 1848, коли люди навіть вмирали від голоду, - в 1788 р. в куп'янськім повіті, в 1833 р. в ізюмськім. Особливо важкий рік був 1848, коли сталась страшенна засуха, небо довго було мідяним, а земля залізною від спеки, і усе погоріло від палючого сонця; навіть сінокоси повсихали.

Сарана налітала за старі часи часто і нівечила трави, хліб; йшла вона, напр., в 1748 р. по сумському повіту хмарою, по землі і в повітрі. Піша сарана поїла весь хліб, а летюча - листя на деревах, і наслідком був голод. Въ 1822 р. сарана спустошила вовчанський повіт. В 1824 р. летіла сарана, як хмара, сіла біля Чугуєва на ліса і пообламлювала гілля, так було її багато. В 1823 р. сарана поїла 200 десятин хліба побіля Люботина, валківського повіту. Виводилась сарана по степах в Таврії і звідтіль насувала на Слобожанщину. Пізніш степи заселились, і сарані не давали там випложуватись.

Великі хвороби бували здебільшого після війни або безхліб'я. Инші хвороби грізною хвилею розливались по усій Слобожанщині, инші обмежувались поодинокими її частинами, напр., поганка, малярія бувають тільки по болотяних місцевостях, по-над річками на низинах. Особливо важкими були:

Холера. Вперше виникла холера в 1830 р. І забрала багато народу. Вона тоді була усюди. Далі в 1847 і 1848 роках була холера ще більша; в Харькові від неї в 1847 р. померло 410 чол., в 1848 р. - 700. Стояла велика спека. Хвороба, її причини були зовсім невідомі. Лікарень не було, і нарід від них тікав. Тоді ще не знали, що джерелом пошести була бактерія і що особливо треба берегтися сирої води, де вона здебільшого і держиться. Цікаві з цього боку церковні свідоцтва, зібрані харьківським священником Чижевським; по числах померших видно, що вмірали здебільшого на вулицях поблизу річок. З других церковних свідоцтв, зібраних в «Ис-тор.-статистич. описаніи Харьков. єпархіи» арх. Філаретом, видно, що в багатьох селах померла від холери приблизно 1/10 часть усієї людности.
Чума - страшенна хвороба - теж бувала на Слобожанщині, і про неї в старі часи наука ще нічого не знала. Була вона в 1718 р. в харьківскім повіті, в 1738 р. в Вовчій, в 1838 в Куп'янці. Від чуми мерло багато попів. Заходила чума з Туреччини та Персії після війни. В 1738 р. в Харькові від чуми померли попи Благовіщенської та Троїцької церков, инші двори цілком повимірали. Хвороба була дуже люта в жовтні та листопаді. В ин-ших селах вимірало до половини людности. Хворих і померших од чуми возами звозили в ліс і скидали гаками, де вони й погибали.

Цинга (гнилець). Роки 1847 і 1848 взагалі були дуже важкими. В ці роки страшенно була поширена цинга в містах і по селах, і багато народу померло від цинги. В инших селах від цинги вмірало більше, ніж від холери. Так, в с. Олександрівці, старобільського повіту, в 1848 р. від холери померло 250 чол., а в 1849 р. від цинги 350 ч. В Закотній в 1848 р. від холери померло 154 чол., а в 1849 р. від цинги - 660 з 4000 усієі людности. В с. Велика-Камишеваха з 3.500 чол. людности від цинги померло 416. Вже тоді було достежено, що пошесть цинги виникла од браку овочів, а помірали здебільшого ті, що раніш нездужали на холеру, були таким робом знесилені. В спогадах одного сучасного письменника є такий сумний опис цієї хвороби: «Болезнь продолжительна и мучительна. Целыя семьи были больны съ ногъ до головы. Жаръ делался во всемъ теле, десны чернели, зубы шатались, колени пухли, на ногахъ открывались раны. Случалось видеть мать въ ранахъ, окруженную больными малютками».
Черевний тіф дуже поширений на Слобожанщині, і навіть в самому Харькові буває що-року, здебільшого в осени й по весні. Часом бувають великі вибухи то черевного, то ще більш страшного висипного тіфу від брудної води, від темноти люду, від громадського безладдя, від браку науки.

Д і ф т е р і я, або обкладки, теж не раз дуже шкодила людности; особливо багато вмірало від цієї тяжкої пошестної хвороби дітей по селах. Але зараз, завдяки науці, так званим противотрутним щепінням, коли з ними не опізнюються, хвороба зробилася не такою погибельною, і лікарі добре знають, як лічити. Коли хто хворий, зараз же, не гаючи ні години, треба звертатися в лікарню.

Пранці (сіфиліс) - погана хвороба, колись зовсім була невідома, а потім зустрічалась тільки зрідка, здебільшого по містах поміж роспуст-ними людьми. В останні роки, особливо за час війни, вона почала занадто поширятись; здебільшого в села позаносили її салдати та фабричні робітники.

У селянства окрема паталогія й окрема терапія - здебільшого старозавітні: соняшниці (біль в животі), уроки (зглаз - усякі хвороби, здебільшого дитячі), гризь (ревматизм і подагра, ломота в руках або в ногах), переполох (від переляку), сухоти (туберкульоз), обкладки (діфтерія), завійниця (біль в животі), пранці (сіфиліс); гвоздики (висипка на тілі), куряча сліпота (на очі), нічниці (безсоння, викрик дітей в ночі), пліснявка (в роті у дітей), огник (гнойова висипка на виду), бишиха (рожа), поганка, трясця, пропасниця і ин.
Наукова медицина звернула увагу на народнє лікування; понаписувано вже чимало цінних наукових розвідок взагалі про народню медицину, напр., праці д-ра Демича, як у селян лічать дітей, цінна розвідка професора Висоцького «Очерки народной медицины», моя розвідка в часопису «Харьковъ» за 1879 р., №№ 311-312, і безліч етнографичних матеріялів в журналах, часописах і окремо; що до Слобожанщини - здебільшого в «Жизнь и творч. крест. купянскаго у.»В 1898 р. і в дописах із сел в місцевих газетах «Харьков. Губ. Ведом.» та «Южный Край».

В народній медицині багато ще старого містичного анімизму, від тих далеких часів, коли люди усюди вбачали таємні істоти - чортів, відьом, домових, русалок, мавок. Людину поділяли на тіло й душу; тіло немов би тільки шкаралупа, а усім керує душа, яка живе в голові, в горлянці, або в серці; вона може часом виходити з людини, коли та спить або нездужає, бігати по полю, лазити по деревах, і тут з нею трапляється усяке лихо, а людині тільки ввижається те у сні. А потім усякі злі або нечисті духи мають спромогу залізти в нутро чоловікові, коли він чхає, або спить необережно в поганім місці з роззявленим ротом, або не перехрестився там, де слід, не засвітив світла, бо нечиста сила любить усе темне та брудне. В залежно-сти від такого світогляду народа від хвороби та усякої напасти були в пошані ріжні речі: обереги, наузи, талісмани або амулети, церковні образки та хрестики, вовчі зуби, ракові очі, жаб'яча кість, шкаралупа з крашанок або писанок, шматочки свяченої проскурки, папірці з старими молитвами, яких не признає церква, «Сон Богородиці» і т. ин. Такі речі носили при собі, клали на ніч під подушку, закопували в полі на ниві то що.

З протягом часу народне лікування вельми змінилось. Забобони, замови і все таке зменшується і все більш верха забірає наукова земська медицина. Але вона ще слаба через те, що мало лікарів, і селяне мусять часто-густо заживати старих засобів. Ще Квітка-Основ'яненко в оповіданні «Маруся» означив два головні старі засоби - церковний свяченою водою або маслосвятієм і знахурський замовами. І досі ці засоби вельми поширені по селах.

Від соняшниць і завійниці посипають сіллю пуп, або запалюють клочча, кладуть його на мить в глечик і, швиденько викинувши, прикладають глечик до живота (користне лікування, бо таким чином зогрівають живіт, однаково, як в медицині ставлять баньки); дітей купають в воді з соломою.
Від пранців сажають на зілля з ріжних трав, паряться 12 день, а часом дають дуже гострі та шкодливі ліки, як селітру, мідь, синій камінь і т. ин.
Від курячої сліпоти дивляться вранці на сонце, їдять юшку з чорної курки.
Від гнильця (цинги) варять і п'ють траву бабки.
Від переполоху надягають сорочку задом наперед, обкурюють ладаном, обризкують свяченою водою.
Від нічниць носять дітей під сідало під кури з замовою: «куриці, ку-риці, нате вам нічниці, а рабу Божому (ім'я) дайте сонниці!»
Від сплішника (коли дитина корчиться) труть по спині гарячою паляницею, винятою з печи, або купають в попілі.
Від сухоти, коли дитина дуже слабенька, обливають її водою на молодик (новий місяць), протягають хвору дитину в лісі через діру в дереві, для чого часом росщепляють дерево, або сажають в піч до схід сонця.
Від уроків (зглазу) здебільшого злизують дітей, або проводять язиком навхрест по виду.
Від зубів багато замов, а то ще обкурюють дурманом, кладуть в гнилий зуб ладан.
Від ломоти в спині в старі часи клали хворого на землю і переводили ведмідя через нього.
Від бишихи підкурювали, мертвими бджолами, свяченою шкаралупою з писанок або ладаном, часом з замовою: «став дід (ім'я) шептати, стало лихо всихати».

Поганка - хвороба вельми поширена на Україні, бо багато сел лежить низько над річками та ставами. Осушувати нікчемні калюжі або болота темне громадянство не клопочеться; особистої обережности зовсім бракує, навіть під Харьковом, де селяне, здавалось би, повинні хоч трохи поширити свій світогляд і побут. В Куряжі, Солоницівці мають на селі таку думку, що поганка буває або від простуди, або від очей, і через те й лічаться від неї або у фершалів, або у знахурки, для чого або підкурюють себе, щоб прогнати лихоманку, або з'їдають трохи землі з могилки. Ревматизм звуть тут часто порухою. Знахурка лічить його тим, що трохи кусає зубами місце, де болить.

В Змійові хворих поганкою купають в річці на теплого Олексія в кінці квітня, коли иноді вода буває ще холодна.

Взагалі народні ліки на Слобожанщині можна поділити на три відділи:

Перший, найбільший, але такий, який повинен з освітою народа згинути - замови та шептання, щоб прогнати хворобу, як лихого злого духа, і инші такі ж нікчемні засоби, щоб вигнати його з дому, напр., коли дитина в ночі кричить, то мати бере з віника сім прутиків і жене їми полуночницю з хати, вважаючи, що полуночниця така маленька зла істота, яка бігає в ночі по долівці. Такого ж роду замови: «Волос, волос, вийди на колос» (щоб з пальця перейшов на поле), або «уроки на сороки, а пристріти на їх діти», або, коли перелякає хто - «із тебе дух, а з мене переполох».

Другий відділ - це такі ліки, які мають часом значіння: зогрівання та ростирання (масаж), ськання в голові, коли болить голова; або такі, які иноді допомогають людям, напр., коли мизинець обгортають плівкою з курячого яйця від поганки. Люди поважні кажуть, що тоді поганка покидає. Так, славнозвісний російський письменник Вол. Даль, сам лікарь, каже, що він спробував це на собі, і признає користним. По селах зустрічаються ще діди, що якось-то лічать від сказу, коли покусає скажена собака: натирають в роті під язиком травою березкою і дають її пити. Громада признає їх і навіть як лікареві що-року виплачує гроші по приговору волостного сходу. Такий, напр., в слоб. Боромлі, охтирського повіту, Писаревський, або по вуличному Березка (від зілля березки, котрим він користується); його кличуть лічити людей і скотину від сказу і видають йому щороку певну платню. Покусані скаженою собакою після його ліків зостались живими, - принаймні в ті часи, коли ще не вживали пастеровського щепіння. Такі знахурі користуються на селі пошаною. На малюнкові Писаревський сидить ліворуч, а праворуч - бороменський старшина.

Нарешті третій відділ - це такі зілля та речі, якими почала користуватися наукова медицина, напр., одвар від черники, настойка на соняшнику, висушені терті таракани. Покійний славетний вчений лікарь професор Боткин не побоявся взяти навіть таракана, якого уживала народ-ня медицина від водянки.

На Слобожанщині, як взагалі на Україні за старі часи, особливо в XVIII в., поширені були рукописні лічебники. Досить просторий лічебник XVIII в. опублікований був професором Потебнею в «Кіевск. Старине» в 1890 р., кн. 1-3. Напр.:

На кашель збитний, сухий:

На сухоти:

Козине молоко пити з цукром рано й вечір.

Багато ріжних порад від зубів, бігунки, гадюки, ваги в грудях, ломання в тілі, уроків (корінь дягіля носити) та ин. Багато кепських порад, напр., давати з']їсти вошу від жовтухи.

Хоч медичні наукові діячі та інституції виходять за межі етнографії, але ніяк не можна обминути таких діячів і такі інституції лікарського змісту й складу, що зробили великий вплив на життя народа в прямому значінні слова, оберегаючи його від важких хвороб і наглої смерти. З приводу цього не можна пройти мовчанкою такого світлого громадського діяча, як покійний лікарь Владислав Франковський, поляк родом, католик по вірі, але 50 років віддавший місту Харькову гуманної лікарської діяльности, здебільшого безплатно, і в самі страшні часи пошестей. Він навіть сам платив за ліки для бідних, напр., з 1851 до 1856 р. безплатно лічив своїми ліками 2.284 бідних людей. Родився він в 1819 р. в Минській губ., учився в Харьківськім університеті і до кінця днів своїх працював в Харькові серед загальної до нього пошани, що яскраво відбилось на гучнім його ювилеї в 1892 р. з приводу 50 літ його лікарської діяльности (1840-1890). Особливо він ласкаво відносився до дітей. Після його смерти Харьків у пошану його пам'яти збудував безплатну лікарню для дітей і назвав її його йменням.

Таким же славетним гуманистом з'являєтся професор Леонард Гіршман. Родився він в 1839 р., в 1868 р. почав читати лекції в університеті про хвороби на очі й допомогати хворим часто зовсім безплатно. Ймення його відомо по всіх куточках Слобожанщини, і безліч народу мала від нього добру пораду і щиру допомогу. Місто Харьків в пошану його збудував гарну лікарню для хворих на очі і надав їй імення професора Гіршмана.

Дуже добре громадське діло зроблено професором по внутрішних хворобах Іваном Оболенським (род. в 1841 р.). Він не тільки дав власні гроші на «Карету негайної допомоги», що повинна негайно виїздити з ліками й лікарем у випадкових важких хворобах, але дав свій досвід, знання й щирий догляд. Виникла і досі пильно працює ця користна інституція завдяки професорові Оболенському.

Залишаючи усі наукові товариства, не можна не підкреслити Харьківське Медичне, позаяк його значіння в Слобожанщині і далеко поза її межами дуже велике. Виникло воно по думці й клопотах професора хірургії Вільгельма Грубе в 1861 р. На протязі 30 років Грубе був його головою. Завдяки Харьківському Медичному Товариству виникла Пасте-ровська станція, надзвичайно важлива інституція з великим впливом на всю Україну, і Жіночий Медичний інститут з великим числом студенток. Бактеріологичний інститут Медичного Товариства виробляє величезне число сиворотки для прищепки від скажених собак, черевного тіфу, холери, дізентерії, скарлятини, обкладок (діфтерії). Завдяки прищепкам багато людей спаслось від наглої смерти. Зо всієї Слобожанщини народ йде в Харьків в Медичне Товариство і знаходе тут собі порятунок.

Народня ветеринарія теперішнім часом йде на занепад під примусом наукової земської ветеринарії, але подекуди ще й досі лічать скотину замовами, свяченою водою і т. ин. Дивно, що в куп'янському повіті місцями пухлину на ногах у товарини лічать так: беруть конячі щелепи і їх зубами давлять пухлину, а потім односять щелепи на те місце, де вони й лежали.

<<предыдущая||содержание||следующая>>