ПЕРЕДМОВА

Російська держава, з протягом віків усе більш поширяючись, обхопила безліч країв і народів. Коли було подивишся на мапу (географічну карту), то одразу в очі кидався її величезний розмір. Здавалась вона незмірно могутньою; але пішла розруха, і страшенно великий будинок, який складали сотнями літ, повалився за де-кілька місяців. Вийшло це нечуване в історії з'явище через те, що краї і народи були пригноблені. На їх гнобительство державний нарід задарма тратив сили, не дуже турбуючись що для власного поліпшення. Усі потрібні реформи відкладались, як то кажуть, в довгу скриньку. Людям без кінця морочили голову обіцянками. Ні один край не мав досить простору для культурного розвитку. Самий багатий, численний по людности край - Україна - був знищений гнобительством уряду, заборонами мови і школи, утисками; деморалізований у всіх верхніх верствах своєї людности призвичкою запобігати перед урядом; попсований зросійщеною школою - низчою, середньою і вищою, пристосованими для того, щоб викорінити усяке національне місцеве почуття і всяку національну місцеву свідомість.
Очевидно, життя на Україні повинно піти іншим шляхом. В першу чергу треба звернутись до відродження і поширення національного українського почуття і свідомості.
Україна - великий, просторий і ріжноманітний край: її окремі частини в значній мірі розріжняються поміж себе. Зв'язує їх мова, де-які етнографичні головні прикмети і почасти історичні традиції, і одначе кожна країна має свою окрему постать, окремі історичні шляхи, якими вона дійшла до цього часу - Слобожанщина, Галичина, Кубанщина, Поділля, Волинь, Київщина, Чернигівщина, Таврія; все це вкупі Україна, а скільки тут ріжнобарвности! І для кожного краю потрібна своя історія і особливе ознайомлення з побутом місцевого народу.
Навіть в межах самої Слобожанщини нема повної цілости природи і народнього життя, і тут нарід далеко не одноманітний. В усіх галузях життя помітна ріжниця між лісовими і степовими повітами. Помітна ріжниця на протязі часу. Зрозуміло, що сучасне село не відповідає цілком селові Квітки-Основ'яненка за сто років тому назад, а про великі міста, особливо Харьків, і казати нічого; а Квітка часто-густо вказує, що сучасні йому люди були вже не ті, які були в старовину на півсотні літ, і часто рівняє їх по чутках. Одно село з чумаками, коцарями, селітряними буртами, брацтвами, шпиталями: друге село з урядниками та становими і вже третє село з банками, кооперативами та просвітами. Добре б було з'ясувати слобожанське життя в його поступовому розвоєві, напр., село за часи слободської колонізації о половині XVII в., село за часи Сковороди о половині XVIII в., село за часи Артемовського-Гулака, Квітки-Основ'яненка і Метлинського - першої половини XIX в., село вільне по кріпацтві - другої половини XIX в., село в шумі і у виру цього часу, - але провести цілком таку ниточку ніяк не можна за браком матеріалу, неповністю дослідів, надмірною роскиданістю того, що є в пресі, і труднощами його досягти. Харьківщина велика, а розвідок про неї обмаль. Якось пощастило двом повітам, куп'янському та старобільському, позаяк тут здавна працює д-ій Петро Іванов і його численні співробітники з учительства; а про останні повіти відомостей занадто мало, а те, що є, заховано здебільшого в щорічних відчитах міст, земств, просвітних і сільсько-господарських товариств, в одписах губернаторів до міністерства внутрішніх справ, в консисторському архиві і т. д., - в неогляднім морі папірової справи. Через те усяке загальне оповідання про Слобожанщину, особливо про селян, необхідно поверхове і тимчасове; з часом треба його переглядати, і поліпшати відповідно новим розвідкам і новим матеріялам. На цю книжку треба дивитись з такого погляду, як на першу спробу наукового викладу що до еволюційного життя Слобожанщини на протязі трьох віків, по можливости з усіх боків - станового, промислового, що до торговлі, побуту, сім'ї, школи, переселення, словесности і т. д.
Про слобожан, їх побут і вірування надруковано чимало розвідок за старі й нові часи - Каразина, Квітки-Основ'яненка, Касперова, В. Іванова, Мезенцова, Зайкевича, П. Іванова, Редина, Сокальського, Твердохлібова, Шиманова, Илларіонова, Багалія і инших; але зовсім мало таких праць, автори котрих пильнували осягти по можливости усе життя слобожан, а не ту або иншу його окрему галузь. Можна сказати, що таких загальних розвідок ми маємо тільки дві: одну дуже стару - «Топографическое описаніе» Загоровського 1788 р. і другу теж дуже перестарілу, хоч і добре в свій час оброблену книжку - «Военно-статистическое обозреніе» капитана Мочульського 1850 р.
Одночасно я даю зараз два загальних описи життя слобожан - один коротенький, надрукованний по-російському в книзі «Природа и населеніе Слободской Украины», другий оцей докладний і просторий українською мовою окремою книжкою, обидва з малюнками. Ця книжка збудована на еволюційному принціпові, або такім завданні, щоб по змозі усе життя слобожан проходило перед очима у читача в хронологичній послідовности. Спершу йдуть відозви про слобожан на протязі без малого цілого століття, потім опис їх життя особистого, родинного, громадського, промисловости і торговлі, світогляду, правознання й культури.

<<предыдущая||содержание||следующая>>