ЗВІРСТВА І ЗЛОЧИНИ НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ
НА ХАРКІВЩИНІ
(ЗБІРНИК ДОКУМЕНТІВ)

НАУКОВО-ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ АРХІВАМИ НКВС УРСР

УКРАЇНСЬКЕ ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО
Київ                       1944                     Харків

ПЕРЕДМОВА
23 серпня 1943 р. Червона Армія визволила від німецької окупації місто Харків. Двадцять два місяці одно з найкращих міст Радянського Союзу, друга столиця Радянської України—місто Харків і Харківська область страждали під чоботом німецьких фашистів.
Німецько-фашистські загарбники вдерлися до Харкова вранці 24 жовтня 1941 року. З цього часу величезне місто, з майже міліонним населенням, немов вимерло. Вулиці спорожніли, не було чути звичайного міського шуму, припинився рух трамваїв і тролейбусів, замовкло радіо, не стало світла і води.
На парканах і стінках будинків окупанти щодня розклеювали свої оголошення та накази, в яких раз-у-раз фігурували слова: розстріл, страта, сувора кара, що визначали людожерську практику німецько-фашистських загарбників. Фашисти загрожували народові з усякої нагоди і приводу.
Смерть і руїни принесли з собою гітлерівці радянським людям. Смерть—за допомогу партизанам і військовополоненим червоноармійцям, за неповідомлення про міни, про склади зброї тощо, за ходіння по вулицях пізніше 4—5 години дня і раніше 5—б години ранку, за вихід з міста Харкова для добування їжі, за неявку на біржу праці, за користування електроенергією та багато інших порушень „нового порядку", встановленого гітлерівцями.
Величезних збитків завдали німецько-фашистські окупанти промисловості, сільському і комунальному господарству, а також культурним закладам та організаціям міста Харкова. Гори уламків, щебеню, попелу лишилися від окремих кварталів і вулиць міста. У центрі міста спалено і висаджено всі найкращі будинки. Перетворено на руїни найбільші заводи і фабрики, школи і клуби. Німці знищили в Харкові все, що було гордістю української і російської культури, науки, мистецтва. Вони пограбували і знищили Всеукраїнський музей імені Сковороди, Українську картинну галерею, спалили 28 приміщень вищих учбових закладів, розстріляли сотні інтелігентів. З 138 шкіл в окупованому Харкові  працювало тільки чотири.
Зайнявши під італійський госпіталь приміщення будівельного інституту, фашистські мракобіси викинули на подвір'я дуже цінну інститутську бібліотеку і спалили декілька десятків тисяч книжок.
Гітлерівці в Харкові встановили режим повсякденного продовольчого й майнового грабування населення. За нездачу встановлених „норм" гітлерівці суворо карали населення. Офіційно встановлювані „норми" пограбування були лише прикриттям режиму сваволі, масових грабежів, що проводився гітлерівцями з холодним цинізмом професійних злочинців.
Забираючи у сільського населення Харківської області тисячі голів худоби і птиці,, тисячі тонн масла та інших продуктів, німці не постачали населенню ніяких "промислових товарів і продуктів. Німецьке „хазяйнування" прирекло жителів міста Харкова на голодну смерть. Як видно із звіту Харківської міської управи за квітень 1913 р., з 200  тисяч  населення „приблизно 180 тисяч
населення міста не одержують жодного планового постачання. В наслідок фактичної заборони селянам підвозу харчів до міста, а також постійних облав на базарах, вільний ринок—єдине джерело для харчування населення—через підвищення цін та зменшення продуктів теж став майже недоступним. В місті помічається вже багато випадків опухання від голоду". Ті ж жителі міста Харкова, які й одержували „планове харчування", також ледве животіли. „Раціон,— писалося в цьому ж звіті—абсолютно недостатній для простого підтримання життя".
Інтелігенція, оточена за років радянської влади величезною любов'ю та піклуванням, в період німецької окупації голодувала.
Померли з голоду в дні німецької окупації один з найстаріших професорів  Харківського університету Дибський; доктор математичних наук професор Роз-дольський, професор-юрист Попов і багато, багато інших. Вчені та інженери, щоб не померти з голоду, працювали як чорнороби.
Ще тяжчих мук зазнавали діти, хворі і непрацездатні, які гинули від голоду: „Становище в дитячих будинках та інвалідних будинках виключно важке. Діти та інваліди абсолютно виснажені. Є випадки опухання від голоду". Так, у дитячому будинку № 1 на вул. Артема, № 32 з 1800 дітей, що вступили до нього в 1942 році, померло від голоду та епідемій 1175 чол.
В 1942 р. в Харкові померло 22708 чол. Із загальної кількості померлих загинуло з голоду 58,6%. Місто не було забезпечене електрикою, водопостачанням, населення пило воду з річок. По працювала ні одна лазня. Не було палива. Лікарні могли прийняти дуже мало хворих, не мали ліків, не забезпечували хворих харчуванням. Епідемія висипного тифу, що спалахнула в цей час у Харкові, забрала сотні і тисячі жертв.
Погрожуючи стратою, німецькі окупанти примушували радянських людей працювати безплатно на різних тяжких роботах. Німецько-фашистські окупанти свавільно розпоряджалися працею і особою радянських людей, звівши їх на становище безсловесних рабів. За неявку на біржу праці для реєстрації, за неявку на роботу хоч би й через хворобу, а найменший недогляд, за невиконання будь якого розпорядження німецького солдата або офіцера гітлерівці не тільки били, але й убивали радянських людей. Німецькі загарбники намагалися перетворити радянських людей на своїх  рабів.
Радянських громадян, заарештованих за неявну на біржу праці для реєстрації, німецькі окупанти розглядали як партизанів  розстрілювали.
Не зважаючи на ці погрози, радянські люди ухилялися від роботи на німців. Гітлерівці хапали людей па вулицях, в установах, на базарах і гнали їх на тяжкі роботи як рабів.
Одночасно з установленням рабської системи праці в окупованих районах німецько-фашистські розбійники гнали з сіл та міст сотні тисяч трудящих на каторжні роботи, на рабську працю до Німеччини. Німецькі власті в містах та селах Харківської області вивішували відозви, оголошення та накази, в яких загрожували смертною карою за відмову з'явитися на збірні пункти для відправлення до Німеччини, запроваджували систему повсякчасних облав, ловили людей на дорогах, організовували каральні експедиції і під загрозою смерті зганяли людей на пересильні пункти, виконуючи встановлену для кожного міста й села „розверстку".
З Харківської області вигнано до Німеччини в неволю понад сто тисяч чоловік, з них за 1942 рік самих тільки спеціалістів—понад 30.000 чоловік. Радянські люди, що попали на каторжні роботи до Німеччини, живуть в умовах ще тяжчих, ніж ті, в яких жили раби стародавнього світу. Вони перебувають у бараках за ґратами і дротяною загородою, як у тюрмі. їх водять на роботу і назад озброєні вартові. Радянських людей позбавили імен та прізвищ і почали відрізняти їх за номерами, які прикріпляють до грудей. їм дали розпізнавальні знаки „ОСТ". Наші радянські люди, загнані до Німеччини, зазнають там страшних  мук,  вони  вмирають  від  холоду  й  голоду, гинуть від тяжкої праці і під нагаями та шомполами фашистських наглядачів.
Про страждання українських юнаків та дівчат розповідають люди, що втекли з німецької неволі. Про ці муки розповідають також наші люди в своїх листах з Німеччини до родичів і близьких. Не всі листи дійшли до нас. Ті листи, в яких особливо яскраво описано страшну правду про німецьку каторгу, німці конфіскують і знищують. Але крізь усі перепони правда про німецьку каторгу все ж доходила до українських людей, що жили в районах, окупованих німцями.
Гітлерівські розбійники намагалися вбити, підкорити, знищити могутній дух радянських людей, їх волю до свободи.
Проте радянські люди, виховані партією Леніна-Сталіна, що пізнали радість
вільного життя та вільної праці, не мирилися з фашистською сваволею. Сотні і тисячі харків'ян пішли до партизанських загонів, що наганяли жах на німецьких загарбників, тисячі і тисячі харків'ян активно саботували всі заходи німецьких окупаційних властей. Уже 14 листопада 1941 р. гітлерівці змушені були визнати, що „населення не відгукнулось на повторні заклики та накази німецьких збройних сил про активне співробітництво".               
Молоді харківські патріоти-комсомольці організували в глибокому німецькому підпіллі „Комітет сприяння Червоній Армії".
Кожний з комсомольців писав за ніч по 15—20 листівок, які потай вивішувались на найлюдніших вулицях Харкова. У листівках було вміщено звернення до населення, особливо до молоді,—саботувати примусову мобілізацію на роботи для німецької армії. З допомогою листівок поширювалися накази товариша Сталіна.
Навесні 1942 року харківські комсомольці, перебуваючи в Богодухівському районі, разом з місцевою молоддю висадили в повітря два німецьких штаби. У Харкові комсомольці відповіли на це висадженням у повітря Холодногорського мосту, через який проходили транспорти з боєприпасами та продовольством для німецької армії.
В Харківському депо українські залізничники затримували випуск паровозів, псували деталі верстатів.  
Сотні партизанів поширювали в місцях скупчення народу, головним чином на базарах, правдиву інформацію про Червону Армію, повідомлення Радіоінформ-бюро, вісті з радянського тилу.
Німці, від генерала-бандита до солдата-бандита, безкарно творили свої мерзенні справи, виявляючи звірячу ініціативу в розправі з радянськими людьми. Кожний комендант, офіцер і німецький солдат діставав цілковиту владу над душею і тілом мирного жителя та військовополоненого, кожний солдат міг безкарно грабувати, ґвалтувати, убивати.
„Наш народ не простить цих злочинів німецьким катам. Ми змусимо німецьких злочинців відповідати за всі їх злочини". (Сталін). Година цілковитої розплати за всі злочини німецько-фашистських розбійників та їх прихвостнів—українсько - німецьких націоналістів — наближається. Український народ разом з усіма народами нашої Батьківщини героїчно бореться на фронтах Вітчизняної війни за цілковитий розгром гітлерівської Німеччини, за цілковите визволення всієї священної радянської землі від німецьких загарбників.
У містах і селах України, очищених від гітлерівської погані, знову відроджується радянське життя. Український народ випростує свої могутні плечі і, засукавши рукава, відбудовує народне господарство та культурне життя. І в своїй збройній боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, в своїй відбудовчій роботі український народ дістає повсякденну братерську допомогу великого російського народу, всіх народів Радянського Союзу. У великій вільній сім'ї народів Радянського Союзу український народ під керівництвом більшовицької партії 1 мудрого вождя товариша Сталіна йде до остаточної перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, до небувалого розвитку державного життя Радянської України.
Наведені в цій збірці документи про криваві злочини і звірства—це лише незначна частина свідчень про жахливі звірства окупантів та їх пособників— українсько-німецьких  націоналістів на території Харкова і Харківської   області.
До цього збірника включено матеріали, які складені радянськими органами про звірства та злочини німецько-фашистських загарбників і які зберігаються в Центральному архіві Жовтневої революції УРСР, а також документальні матеріали окупантів, що зберігаються в Харківському обласному державному архіві.
У підготовці збірника брали участь наукові працівники Управління Державними Архівами НКВС УРСР тт. Гудзенко, Павлюк, Юрченко, Стрельський та Шайн. Загальна редакція збірника належить старшому науковому працівникові Управління Державних Архівів НКВС УРСР В. І. Стрельському.
Науково-видавничий відділ Управління Державних Архівів НКВС УРСР

І
КРИВАВЕ МАСОВЕ ЗНИЩЕННЯ
НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИМИ ЗАГАРБНИКАМИ
МИРНОГО РАДЯНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
І ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

№ 1
АКТ ПРО ЗВІРСТВА ТА ЗЛОЧИНИ НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ
ОКУПАНТІВ У СТРІЛЕЧАНСЬКІЙ ПСИХІАТРИЧНІЙ ЛІКАРНІ,
ЛИПЕЦЬКОГО РАЙОНУ, ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Село Стрілече. Жовтня 18—20 дня. Комісія в складі: слідчого у найважливіших справах Прокуратури Української РСР тов. Крижанівського П. 3., старшого помічника Харківського обласного прокурора— начальника слідчого відділу Рожкова В. П., головного лікаря психіатричної лікарні Головка М. І., судово-медичного експерта Харківської області Філімонової, секретаря Липецького райкому КП(б)У тов. Парнюка, голови Виконкому Липецько Райрчди Депутатів трудящих т. Коротила, голови Виконкому Стрілечанської сільради Болдишевої, директора Стрїлечанського радгоспу Лаптін Г. 3., медичних сестер психіатричної лікарні: Кузьменко А. Я., Краснової А. Л., Галяєвої, санітарок психіатричної лікарні: Сараги Є. В., Цимбал А. В., Шевченко М. Д, жителів села Стрілече—колгоспників: Бабаєва Омеляна Павловича, Бондаренка Василя Григоровича, Будниченка Терентія Мойсейовича—склала цього акта про нижеезазначене:
В 1931 році на території Стрілечанської сільради, Липецького району, Харківської області, в будинках колишнього жіночого монастиря було організовано психіатричну лікарню, що мала всеукраїнське значення. Радянський уряд витратив на організацію лікарні і на потреби, зв'язані з лікуванням хворих, понад 10 млн. крб. грошей. Щороку лікарня через свої лікувальні корпуси пропускала 1500 хворих і щороку понад 30% осіб, що лікувалися, цілком видужували й поверталися до творчої праці у всі галузі нашого соціалістичного будівництва. Підчас підступного нападу озвірілих фашистський банд на Радянський Союз і тимчасового залишення частинами Червоної Армії території Харківської області, психіатрична лікарня з цілого ряду причин і обставин не змогла евакуюватися вглиб країни. В момент тимчасової окупації території Стрілечанської сільради в лікарні на лікуванні перебувало 435 хворих. Для їх харчування в господарстві лікарні залишалося: 10 тонн ячменю, 7 тонн жита, 4 тонни борошна, цукор, масло, 100 свиней, 11 корів, тобто така кількість продуктів, яка забезпечила б хворих харчуванням на довгий час.
З першого ж дня свого „хазяйнування" на території лікарні, тобто з 2 листопада 1941 року, німецько-фашистські банди приступили до здійснення свого мерзенного плану зруйнування й пограбування лікарні та радгоспу. Спочатку з господарства лікарні було вивезено всі запаси продуктів. Отже, хворі були залишені без продуктів харчування, приречені на голодну смерть. За розпорядженням німецького коменданта на кожного хворого видавали харчування за такою нормою: 300 грам вареного жита на 2—3 дні, тоді як за радянської влади на кожного хворого відпускалося на день: 800 гр. хліба, 100 гр. круп, 100 гр. м'яса, 30 гр. жирів, 1 кг овочів. Установлений німецькими катами для хворих голодний пайок призводив до виснаження хворих, до погіршання їхнього загального стану і збільшення смертності. Коли медичний персонал лікарні І хворі почали говорити про тяжкі умови для існування хворих, що створилися у зв'язку з цим, з наказу німецького офіцера у дворі лікарні за це були нещадно побиті хворі.
Після пограбування й зруйнування лікарні та радгоспу,. 21 листопада 1941 року на територію психіатричної лікарні прибув німецький каральний загін під керівництвом німецького коменданта капітана Неймана для здійснення звірячого задуму—фізичного знищення всіх хворих, що перебували в лікарні. Щоб приховати сліди своїх злочинів, німецькі звірі виселили з території лікарні всіх робітників та селян села Стрілече. Далі німці оточили село та лікарню посиленим конвоєм, встановили кулемети і запропонували головному лікареві Головку виготувати отруту для умертвлення хворих. Коли лікар Головко від цього відмовився, німецько-фашистські кати знищення хворих здійснили нечуваним в історії людства способом: в саду радгоспу було викопано траншеї, недалеко від них на землі заліг загін німецьких автоматників, хворих групами по 10 чоловік почали виводити з лікарні, ніби на роботу, до цього саду; хворих супроводив посилений конвой німецьких солдатів; при появі хворих автоматники відкривали стрільбу, і хворі падали мертвими на землю. Офіцер карального загону, що керував розстрілом, підходив до убитих уже людей і, цинічно знущаючись, випускав у них з пістолета по кілька зарядів.
З цього приводу свідок Шевченко Марія Данилівна посвідчила: „Я працювала санітаркою. Коли мене німці привели до лікарні^ то примусили разом з ними водити хворих у сад радгоспу. Коли ми вели хворих у сад, то ні нам, ні хворим німецьких автоматників видно не було, бо вони лежали на землі замасковані і ховалися за сараями. Як тільки ми залишали хворих, відразу відкривалася стрільба, і хворі навіть не знали, звідки в них стріляють... Після розстрілу першої групи  в   10 чоловік, з комори, що була біля саду, випустили 60 — 70 селян, які туди були загнані перед розстрілом і примусили їх швидко брати трупи, кидати в траншеї і засипати землею. Коли вбиті були закопані в траншеях, селян знову замкнули в сарай до розстрілу нової чергової групи. Таким чином селян у коморі тримали дві доби; 21 і 22 листопада, до того часу, поки були розстріляні всі хворі. Перш ніж приводити нову групу на розстріл, цих же селян примушували засипати землею сліди крові, що залишалися на землі після розстрілу першої групи. Робилося це для того, щоб" хворі, яких приводили в сад, не бачили крові і не догадалися про розстріл своїх товаришів".
Свідок Бабаєв Омелян Павлович посвідчив: „21 листопада нас, робітників лікарні, німецькі солдати загнали в комору і замкнули на замок. Просидівши в коморі деякий час, ми почули постріли. Коли закінчилася стрільба, нас випустили з комори. Вийшовши з комори, я побачив розстріляних хворих, що лежали на землі. Німці примусили нас стягати розстріляних у яму і засипати землею. Коли ми це зробили, нас негайно загнали до комори, де ми. сиділи доти, поки не почули знову постріли. Нас знову випустили з комори і примусили прибирати трупи. Розстріл хворих, тривав два дні, і я весь час був у коморі".
Свідок Бондаренко Василь Григорович посвідчив: „Загнавши нас у комору, німці попередили, що нас зібрали для того, щоб закопувати в* яму убитих хворих, після чого нас замкнули, і німецькі солдати пішли. Після розстрілу кожної групи хворих нас випускали з комори і примушували закопувати трупи. Дехто з нас, що сиділи в коморі, виконував і іншу роботу. Ця робота полягала в тому, що вони засипали калюжі крові піском і землею. Це робилося для того, щоб хворі, яких знову приводили, не бачили крові і не догадалися про те, що їх ведуть на розстріл".
Комісією встановлено, що німецькі кати, здійснюючи свій страхітливий план, знищення хворих, скидали в яму і засипали землею живих, нерозстріляних хворих.
Свідок Бабаєв посвідчив: „Я також особисто бачив, коли в яму закопували хворих, які ще були живі. Коли їх засипали землею, то вони піднімали руки, ноги в них рухалися".
Свідок Будниченко посвідчив: „Я сам особисто бачив і був свідком того, коли хворого, який був не вбитий, а поранений, по суті живого, закопали в яму. Коли його закопували, він кричав".
Тяжко хворих, які самі не могли ходити, німці клали на ковдри й простирала, виносили в сад і кидали на землю. їх тут же німецькі автоматники пристрілювали. Деяку частину тяжко хворих, 15 — 20 чоловік, які через цілковите виснаження від голоду навіть не могли встати, розстріляли  на ліжках у палатах, після.
чого загорнули у ковдри і винесли до місця загального розстрілу.
З цього приводу свідок Галяєва Ганна Яковлівна посвідчила: „Я працювала медичною сестрою І бачила, що частину тяжко хворих було винесено з відділів і також розстріляно в саду, а частину тяжко хворих німці знищили просто на ліжках у палатах".
Свідок Шевченко Марія Данилівна посвідчила: „Я працювала санітаркою. У нашій палаті було 15 чоловік, дуже тяжко хворих, які зовсім не могли вставати з ліжка й ходити. Цих 15 тяжко хворих німці застрелили просто в палатах на ліжках. Потім нас примусили загортати трупи в ковдри та простирала і зносити до того місця, де відбувався загальний розстріл. У палаті, де розстрілювали тяжко хворих, усі стіни, підлога, ліжка були в крові. Коли всіх хворих було розстріляно, там поселилися німецькі солдати й офіцери, і нас перед їх вселенням примусили відмивати підлогу від крові, а також вичищати плями крові на стінах".
Свідоміші хворі з відділів для видужуючих, почувши постріли, а також бачачи, що їх товариші, давно вже виведені з палат, не повертаються, зрозуміли весь жах того, що творили німці, і долю, яка чекала їх. Ці хворі вирішили тікати з лікарні, щоб врятувати своє життя. Зробити це їм не вдалося, бо кулі автоматів і кулеметів убивали їх там, де вони з'являлися або ховалися.
Свідок Головко посвідчив: „Ті хворі, які зрозуміли, що їх товаришів розстрілюють, намагалися тікати, щоб врятуватися від розстрілу. Один з хворих, па прізвище Дуціс, спустився по карнизах з другого поверху, переліз через стінку двору лікарні і побіг на поле, але його помітили німецькі автоматники і убили приблизно на віддалі одного кілометра від лікарні".
Цей же свідок Головко посвідчив: „Коли виводили на розстріл останню партію, то ці товариші йшли, співаючи Інтернаціонал. Вони вже ясно уявляли І розуміли свою долю. Один з них, на прізвище Ільїн, машиніст депо ст. Основа, звертаючись до мене, сказав: „Прощавай, Михайле Івановичу,—ці гади ведуть нас на розстріл".
Свій звірячий  задум   німецько-фашистські кати  здійснили за два дні—21—22 листопада 1941  р.   В ці дні з наказу німецького командування  розстріляно   435 хворих, ні в чому не винних радянських громадян. Комісією встановлено такі прізвища розстріляних:

22 листопада 1941 р., тобто на другий день розстрілу, до лікарні приїхав німецький військовий лікар. Бажаючи використати його, як представника німецького командування, щоб запобігти дальшому розстрілові хворих, до нього звернувся головний лікар лікарні Головко.
Ось що посвідчив з цього приводу лікар Головко: „Коли я підійшов до нього, він мені заявив, що є німецьким військовим лікарем. Бажаючи використати його перебування в лікарні як лікаря, щоб запобігти дальшому розстрілові хворих, я повідомив його про розстріл хворих і просив втрутитися в цю справу, але він відповів мені, що це не його справа, що це його зовсім не цікавить. Після цього він зайшов до відділу лікарні, одяг на себе світер, що належав одному хворому і сподобався йому. Далі навантажив з солдатами все майно госпіталя і поїхав".
Того дня, коли закінчувалося фізичне знищення хворих, німецькі кати, послідовно здійснюючи свої мерзенні плани, вивезли з лікарні всю апаратуру, медикаменти, 1500 ковдр, 3000 простирал, 500 ліжок, 4000 комплектів постільної білизни і т. д.
Отже, протягом двох днів з наказу німецько-фашистського командування було цілком пограбовано і ліквідовано лікувальний заклад і по-звірячому розстріляно всіх хворих в кількості 435 чоловік, з них 254 жінок. Відповідальним за ці злочини є комендант села Липці капітан Нейман, який особисто організував звірячий розстріл хворих і сам цим розстрілом керував.
Комісією на місці розстрілу в селі Стрілечому було проведено з участю Харківського старшого судово-медичного експерта огляд—розкопини ям і судово-медичне дослідження трупів. При цьому встановлено таке:
„На віддалі 75 метрів від подвір'я лікарні, обгородженого цегляно-кам'яним муром, в саду за господарським двором, за 25 метрів від контори радгоспу, є недавно влаштована могила, обгороджена дерев'яною огорожею розміром 5 м X 2,5 м, пофарбованою в червоний колір. На могилі поставлено конусоподібний пам'ятник з п'ятикутною зіркою, виготовлений з заліза і пофарбований у стальний колір. На п'єдесталі пам'ятника є напис: „Тут поховано 235 хворих Стрілечанської психіатричної лікарні, по-звірячому  розстріляних  німецькими   вбивцями 21—22 листопада 1941 р."На захід від могили, ніби її продовження, є зигзагоподібна, засипана землею траншея завдовжки 7 метрів.
На схід, за 50 метрів від могили, є друга подібна могила з таким же пам'ятником, обгороджена дерев'яною огорожею, розміром 4 м Х2 м. На п'єдесталі пам'ятника є напис: „Тут поховано 200 хворих Стрілечанської психіатричної лікарні, по-звірячому розстріляних німецькими вбивцями 21 —22 листопада 1941 р.. На схід від цієї могили є сліди засипаної- землею траншеї на протязі 4 метрів, а далі йде відкрита зигзагоподібна траншея давнього походження.   
Засипані землею траншеї, які йдуть від могил, було розкопано і на глибині 1—0,5 метрів виявлено людські трупи в стані різних ступенів гниття та розпаду, що лежали навалом один на одному. Трупи було взято з траншей для судово-медичного дослідження; з першої могили було взято 12 трупів і з другої могили 5 трупів.
На підставі даних судово-медичного дослідження ексгумованих трупів хворих Стрілечанської психіатричної лікарні, закопаних у двох могилах-траншеях на території радгоспу Стрілече, і на підставі матеріалів розслідування комісія прийшла до такого висновку:

Наслідки судово-медичного дослідження підтверджують, що в ями закопували живих хворих, що частину хворих пристрелено в сидячому або лежачому положенні—ця обставина стосується до розстрілу тяжко хворих як у палатах, так і в саду після того, як вони з лікарні були винесені на ковдрах або простиралах.
Акт підписали в с. Стрілече 20 жовтня 1943 р.:

(Центральний   архів  Жовтневої Революції УРСР, відділ Вітчизняної війни).

№ 2

АКТ ПРО ЗВІРСТВА ИІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ МЕРЗОТНИКІВ
У СЕЛІ НИКОПОЛЬ, БАРВІНКІВСЬКОГО РАЙОНУ, ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
3 жовтня 1943 року

3 жовтня 1943 р.,  село Никополь,   Барвінківського району, Харківської області.

Ми, нижчепідписані, голова колгоспу „Радянський хлібороб" с. Никополь Санжеревський А. І., жителі цього села: Колісниченко Надія Михайлівна, Мироненко Марія Миколаївна, Штепкіна Катерина Іванівна, Колісниченко Віра Василівна, Зелена Олександра Іванівна, підполковник Продченко, підполковник юстиції Селезньов, капітан медичної служби Кем'якін А. Г., капітан юстиції Астаф'єв, на заяву громадян зазначеного вище села 29—30 вересня і 2—3 жовтня ц. р. на території Никопольської сільради провели розкопини трупів по-звірячому закатованих і розстріляних мирних громадян села Никополь та військовополонених червоноармійців німецько-фашистськими загарбниками та їх спільниками.

№ З

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ   СВІДКА   Б. І.   ВИДРІКОВОЇ,  ЖИТЕЛЬКИ  с. НИКОПОЛЬ, БАРВІНКІВСЬКОГО   РАЙОНУ, 
  ЩО ЙОГО   ПРОВОДИВ   СЛІДЧИЙ РАДЯНСЬКОЇ   ВІЙСЬКОВОЇ   ПРОКУРАТУРИ
3 жовтня   1943 р.

Про злочини німецько-фашистських загарбників та їх спільників у с. Никополь, Барвінківського району, Харківської області, над мирними жителями під час окупації даної території свідок Видрікова ось що сказала:
Мій чоловік Коломійцев Петро Кирилович, 1901 року народження, по-звірячому закатований і розстріляний німцями. В селі Никополь мій чоловік працював ветеринарним лікарем і брав активну участь у постачанні нашій армії продуктів, зокрема м'яса. В 1942 році його заарештували поліцаї Бондаренко Степан і Кейс. В квартирі чоловіка били рукояткою нагана Бондаренко та Кейс. Заарештований чоловік перебував у жандармерії, сидів у підвалі будинку громадянина Івчеика. У цей же час був заарештований уповноважений Шарко. Під час допиту в жандармерії чоловіка допитували і били. Громадяни, що жили по сусідству з хатою, де відбувався допит, чули нелюдські крики. Про це мені розповів і громадянин Івченко, тобто хазяїн хати, в якій розмістився штаб жандармерії і де допитували. Другого дня після арешту чоловік мій був розстріляний разом з Шарком, вони й закопані в одній ямі. Мені розповідав один полонений червоноармієць, що бачив, як розстрілювали мого чоловіка та Шарка. Розстрілювали німці, але тут же були Кейс та Бондаренко, і Кейс сказав, що цих паразитів постріляє своєю рукою; він розстріляв мого чоловіка та Шарка.
Поліцай Кейс побив мою дочку Катю, чотирнадцяти років, двічі ударивши її палкою, коли вона була викликана в контору разом з іншими дівчатами для з'ясування, чому вони не вийшли на роботу.
Крім того, німцями розстріляно багато військовополонених червоноармійців. Я бачила, як їх водили на допит у будинок проти моєї хати. Там містизся штаб німецької військової частини. Я бачила, як полонених вивозили на машині. Розстріляно 4 танкісти, що потрапили в полон. Бачила, привозили 2 льотчиків полонених, 2 командирів, яких тримали близько 2 тижнів, а потім їх не стало. Розстріли полонених були як у 1942 р., так і в 1943 р.,. перед відступом німців. Закопували полонених у насадженнях недалеко від села і в ярах, у старих окопах. Думаю, що розстріляно наших полонених не менше 300—350 чоловік. Більше нічого посвідчити не можу. Свідчення читала Видрікова Військовий слідчий капітан Астаф'єв
(Центральний архів Жовтневої Революції У'РСР, відділ   Вітчизняної   війни).

№ 4

ЗАЯВА ВІЙСЬКОВОМУ СЛІДЧОМУ
Жительки,   с.   Никополь,   Барвінківського району, Харківської   області, В. В, Бардомиш.
4 жоттня 1943 р.

Про злочини німецько-фашистських загарбників над мирними жителями с. Никополь і над військовополоненими червоноармійцями під час окупації нашого села німцями можу посвідчити таке. Я живу по сусідству з громадянином Івченком. В його хаті в 1943 році містилася жандармерія; у ЦІЙ хаті допитували, мирних громадян і військовополонених. Я бачила, як приводили і виводили заарештованих на машини. Чула нелюдські крики і стогін, що долітали з хати Івченка; там під час допитів били І катували радянських громадян. Я бачила, як привезли в цю хату діда Олійника. Я бачила, що на допити привозили чоловік по десять, а іноді менше. Стогін і крики радянських громадян, яких били під час допиту гітлерівські кати, я чула багато разів. Також вечорами, присмерком чула декілька разів постріли на схід від села Никополь, де були насадження. Розстріляно радянських громадян гітлерівцями в с. Никополь не менше 300— 400 чоловік за 1942 р.
Заявник В. Ба рдомиш       

(Центральний Архів Жовтневої Революції УРСР, відділ    Вітчизняної   війни).

МАСОВІ  РОЗСТРІЛИ И АРЕШТИ ЗАЛОЖНИКІВ ЗА ВІДМОВУ СПІВРОБІТНИЧАТИ З ОКУПАНТАМИ

№ 5
Звернення командуючого німецькими військами до населення
окупованих районів
Листопад 1941 р.

АКТИВНА БОРОТЬБА ПРОТИ БОЛЬШЕВИЗМУ*)

Кожний мешканець, чоловік і жінка, є обов'язані в спільній боротьбі і співпраці раз на завсіди знищити большевизм. Хто відмітиться від цього буде уважатися за прихильника большевизму і за це відповідно покараний.
Кожна волость має за завдання всіма своїми засобами, що стоять для її розпорядимости, самостійно нищити всякі бандитські вчинки. Ці бандити—це розсіяні большевики, котрих ворог думає оставити на тилах німецького фронту для діяння проти німецької армії.
Мешканці, що мають відомість про місце побуту бандитів, або де є захована зброя і воєнне знаряддя, негайно мають зголосити німецьким військовим властям, старостам або проводові Служби порядку. Незголошення таких випадків буде покаране смертю.
Бандити, зауважені на вулицях і дорогах, що не зголосяться вартовим органам, підлягають знищенню. Тому на всіх небезпечних місцях мають бути визначені старостою постові органи, які мають докладно інформувати переходячі німецькі війська про бандитів.
Якщо якась волость занедбає це розпорядження ітрапиться на її терені вдалий напад бандитів—певна кількість мешканців цієї волості буде розстріляна.
Командуючий  німецькими  військами.

*) Всюди збережено мову оригіналів.

№ 7

Відношення бургомістра м.   Харкова міському коменданту
№ 52
2 грудня 1941 р

Згідно з розпорядження Обербургомістра Харківської Місько управи необхідно заарештувати в 17районі 15 комуністів як за ложників.
Прошу направити в допомогу бургомістру 17 районової управи 2-х жандармів для арешту вищеназваних 15 активних комуністів по місцю їх мешкання.
Бургомістр Міської Управи м. Харкова Крамаренко

ЗА ВИХІД З ХАРКОВА 1 ЗА ПЕРЕСУВАННЯ В ЗАБОРОНЕНІЙ ЗОНІ З НАМІРОМ ДІСТАТИ ХАРЧІ-РОЗСТРІЛ

№ 8

Об'ява, що була Опублікована в газеті „Нова Україна"
28 лютого 1942 р.

УВАГА ГРОМАДЯН   ХАРКІВЩИНИ.

Не зважаючи на повторні об'яви, які не дозволяли цивільному населенню увіходити та пересуватись по забороненій зоні на схід від Харкова, заборону цю в багатьох випадках бувале порушено. Через це, починаючи з 1 березня, вживатиметься таких заходів:
1.    Забороняється   увіходити та   пересуватися з метою здобути харчу та з іншими цілями, на схід від забороненої  лінії:
залізниця Зміїв — Харків,
залізниця Харків — Сталіно—Білгород.
В  кожного, хто намагатиметься перейти через заборонену лінію на схід, обходячи встановлені шляхові пости, будуть стріляти.
2.   Цивільному населенню забороняється виходити з міста та
кими шляхами, що ведуть з Харкова:
а)  Шлях Харків—Зміїв,
б)  Шлях Харків — Чугуїв,
в)  Шлях Харків — Старий Салтів,
г)  Шлях Харків— Вовча,
д)  Шлях Харків — Білгород,
є) Шлях Харків — Золочів.
В цивільних осіб, які намагатимуться залишити Харків бічними дорогами і обходячи ці заборонені вихідні шляхи, і які на оклик патрулів зараз же не спиняться, будуть стріляти.
3.   Проходити названими в § 2 забороненими й охоронюваними польовою сторожею вихідними шляхами можуть виключно ті,
хто має такі перепустки:
а)  Особливі перепустки, видані Штандорткомендатурою.
б)  Службові перепустки, видані Ортскомендатурами Харків— Норд, Харків—Зюд, Харків—Вест.
Ці перепустки дійсні тільки з пред'явленням пашпорта.

РОЗСТРІЛ ЗА КОРИСТУВАННЯ  ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЄЮ

№ 9

Об'ява німецького коменданта м. Харкова
23  лютого 1942 року.

Зважаючи на те, що... ми одержуємо лише зовсім обмежену кількість електричного струму,
тому суворо забороняється цивільному населенню користуватися струмом для освітлення та електричних приладь.
Хто порушує це розпорядження, суворо каратиметься й перебуває під загрозою бути розстріляним  за саботаж.
Міська   комендатура
[газета „Нова Україна" 1 березня 1942 р.).

СУВОРА КАРА ЗА ДОПОМОГУ ВІИСЬКОВОПОЛОНЕНИМ- ЧЕРВОНОАРМІЙЦЯМ

№ 10
Розпорядження начальника СС і поліції м. Харкова     
командуючому  поліцією порядку
1 серпня 1942 р *)

Під час роботи 100 військовополонених у приміщенні началь ника СС і поліції—Технологічна 17 і Максиміліанівська 22 кілька раз спостерігалось, що призначені для охорони поліца є в дуже близьких стосунках з військовополоненими. Було вста новлено, що українські поліцаї-охоронники:
особисто продавали за гроші огірки, цибулю і, очєвидячке також цигарки та інші речі;
не втручалися, коли українське населення—як чоловіка так і жінки—підсовували військовополоненим (здебільшого мов голам і т. д.) продукти харчування.     
Я керуюся в даному разі виданими наказами з приводу взаємо відношення і стосунків з військовополоненими.
Подібне поводження охоронників з військовополоненими, я відомо, дуже легко приведе до дальшого зросту підсовуванні продуктів військовополоненим.
Я прошу, щоб через підхожих перекладачів охоронникам було вказано в особливо суворій формі про неприпустимість їх пово дження і на наслідки цього, а саме суворі покарання і т. д.
Підписано: Тенсфельд
,               Бригадний командир СС і Генерал-майор поліції.

РОЗСТРІЛ, РЕКВІЗИЦІЯ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ, ЗНИЩЕННЯ
БУДИНКІВ ЗА ДОПОМОГУ ПАРТИЗАНАМ

№11
*) Із звернення головнокомандуючого німецької армії до населення окупованих районів

Так звані партизани голосять, що вони ведуть війну за віт чизну, а тим часом намагаються вони за фронтом в трусливиі спосіб тероризувати населення, а навіть нападати на німецьки; вояків. До цього хотять вони користуватися помоччю населення.

Німецьке військо бачить в підступних нападах на солдатів за фронтом або в замахах на військові урядження не що інше, як трусливе скритовбивство й злочин. Воно виступить проти всякого так званого партизана з жахливими карами. Але воно притягне до відповідальності також населення, яке допомагає партизанам. Ці злочинці не можуть жити в зимі, якщо населення не дасть їм ні харчу, ні приміщення.
Хто допускається цього, той стається співвинен злочину й губить цим самим все своє село, ціле місто.
Німецьке військо буде у всіх місцевостях, в котрих партизани були приміщені або харчовані, конфіскувати харчові продукти й і нищити доми. Крім цього буде воно у всіх місцевостях, близько котрих діються злочини або напади на німецьке військо, розстрілювати по 10 закладників споміж чоловічого населення.
Начально-командуючий   армії
*) Переклад з німецької

НІКЧЕМНІ ЗАЛИШКИ КОЛИШНІХ ДВОРЯН, КНЯЗІВ
ПРОПОНУЮТЬ СВОЇ ПОСЛУГИ ОКУПАНТАМ ДЛЯ РОЗПРАВИ
З УКРАЇНСЬКИМ НАРОДОМ

№ 12
Із звернення ініціативної групи  харківського дворянства до обербургомістра м. Харкова
Грудень 1941 р.

Найважливішою частиною суспільного порядку Слобідської України, який утворювався протягом сторіч, є місцеве стародавнє шляхетство...
Зараз, коли переможна армія великого німецького народу звільнила Слобідську Україну, ми вважаємо за свій обов'язок прийняти безпосередньо участь у відродженні нашого краю разом з німецьким командуванням та населенням.
Конкретно. В сучасний мент ми, шляхта, спираючись на суспільні зв'язки, можемо бути корисні в таких напрямках:

II
РЕЖИМ РЕПРЕСІЙ, СВАВОЛІ, ГРАБІЖНИЦТВА, ГОЛОДУ І ЕПІДЕМІЙ

ТИСЯЧІ МЕШКАНЦІВ   БУЛО   ВИКИНУТО З КВАРТИР І ПОГРАБОВАНО

№13
Відношення   бургомістра 17 району  м.   Харкова бургомістру Харківської міської управи
5 грудня 1941 року

Прошу дати мені листівне ваше розпорядження про порядок і право предоставлення військовим частинам та установам, в випадку їх вимоги, квартир та цілих будинків, й кому з вищого Командування треба підчинятись в цьому питанні окремо для розв'язання труднощів, які можуть повстрічатися, так як на сьогодні окремо військові офіцери та солдати:

Чекаю на ваші листівні розпорядження.
Бургомістр 17 району Міської управи Кубіцький.

№ 14

Відомість про кількість виселених мешканців з квартир у зв'язку з розташуванням військових частин *)
Грудень 1942 року

Район	Кількість родин	Кількість осіб	Кількість квартир чи кімнат	Площа в кв. метр.	Примітка
14 16 11 8 2 1 17 3 13 19 5 6 12**)	282 92 1278 233 310 112 750 118 392 72 40 524 30	800 270 4597 789 1100 340 2250 354 1170 252 136 1018 88	482 — 2213 432 350 189 1125 204 510 — 43 447 —	6354 1840 25769 6130 5400 3347 24750 2652 9780 1517 780 6224 300	орієнтовно
	4233	13173	—	94.837

*) Заголовок оригіналу—Ред.
**) Всього в цьому районі зайнято для військових потреб 61632 кв.м, в тому числі:
а)   спеціальної площі—30.000 кв.м
б)  житлової площі—34.632   „

ЗАГРОЖУЮЧИ    КАРОЮ,    ГІТЛЕРІВЦІ   ЗАБИРАЛИ   У   НАС ЕЛЕННЯ КОЖУХИ, ВАЛЯНКИ, ДИТЯЧІ ЛИЖВИ, ЧОБОТИ Й  КОСТЮМИ

№ 15
 Об'ява
4 Районової управи м. Харкова
6 січня 1942 року

Згідно розпорядження Німецького командування громадяни, що мають кожухи та валянки, повинні їх здати до складу № 11 по Журавлівській вулиці. За нездачу будуть покарані.
4-та   Районова   управа

№ 16
Об'ява бургомістра 4 району м. Харкова
29 грудня 1941 р.

Збір лиж та пристосувань до них, що був переведений за наказом Ортскомендатури, пройшов незадовільно.

Бургомістр  4-го  району Міської управи

600 ЛІТРІВ   МОЛОКА   МУСИТЬ   ЗДАТИ КОЖНИЙ   ВЛАСНИК
КОРОВИ

№ 17
Об'ява обербургомістра м. Харкова

Кожен власник корови протягом року мусить здати на приймальний пункт 600 літрів молока жирністю 3,8%  в такі терміни:
Січень—червень — 250 л. Липень — вересень —250 л. Жовтень — грудень — 300 л.
Хто не виконав  зобов'язання  першого півріччя, має обов'язково здати молоко протягом III кварталу. Винних у невиконанні буде покарано.

ЩОБ УРЯТУВАТИ   ВІД   ГОЛОДНОЇ   СМЕРТІ   „КРАЩИХ ЛЮДЕЙ"- ДВОРЯН,   КНЯЗІВ, КУПЦІВ,-НІМЦІ І ЇХ ПРИХВОСНГ ЗАЛИШАЮТЬ БЕЗ ХАРЧУВАННЯ ТРУДОВЕ НАСЕЛЕННЯ

 

№ 18
З доповідної записки бургомістра 7 району м. Харкова
обербургомістру
18 грудня 1941 р.

Досі німецькі збройні сили і службові інстанції влаштовували на роботу цивільне населення без рекомендацій районових: бургомістрів   міста;   в   наслідок   цього   може  мати місце шкідництво, шпіонаж і т. д., незалежно від того, яку роботу виконують ці особи. Але самим неприємним є те, що цих неперевірених осіб німецькі збройні сили постачають харчуванням, в той час, як кращі, чесні і віддані люди нашого міста голодують.
Такими людьми з'являються ті, хто через свої антибольшевицькі дії жорстоко переслідувався і немилосердно знищувався большевиками; ті, хто підлягали переслідуванню із-за свого по- ходження з кіл дворян, князів, купецтва. Вони чудом збереглися, 
Сьогодні ці люди голодні, всі вони бажають одержати роботу—хоча б в кухні чистити картоплю, мити підлогу і т. і. всього лише за один обід.
Вони хотять працювати, тому що вони бажають жити і трудитись, але в місті роботи немає; а між тим, їм треба тепер жити, щоб допомогати німецьким збройним силам у досягненні спільної священної мети—знищення большевизму.
Вказуючи на все вищезазначене і бажаючи допомогти цим людям, я звертаюсь до вас з проханням видати слідуюче розпорядження всім з'єднанням німецьких збройних сил і службовим інстанціям міста:

Бургомістр 17-го районового управління м. Харкова— Лео  Кубіцький.

ПРИМУСОВЕ ВИСЕЛЕННЯ МЕШКАНЦІВ З МІСТА В СІЛЬСЬКІ
МІСЦЕВОСТІ

№ 19

Із повідомлення газети „Нова Україна".
18 грудня 1941 р.

Німецьке командування вжило заходів, щоб відновити зруйноване місто і забезпечити нормальне життя мешканців. Проте за   всіма   ознаками   питання  з   харчуванням   і   довозом вугілля буде цієї зими cтояти дуже гостро. Через брак вугілля, а звідси й електроенергії не можна буде швидко відновити роботу на багатьох підприємствах. Отже постало питання, щоб ті люди, які мають зв'язок із селами й районами, виїхали туди на тимчасове мешкання.
Як повідомили нашого кореспондента в Міській управі, харків'яни мають змогу добровільно зголоситися на тимчасовий виїзд із міста. Якщо ж число тих, що зголосяться добровільно виїхати з Харкова, буде недостатнє, то, на жаль, доведеться провести примусове виселення. Виїзджати можна до районів і областей, що лежать на захід і північний захід від Харкова. Примусовому виселенню підлягатимуть ті, що прибули до Харкова після 1935 року.
Громадяни, що добровільно виїдуть з Харкова, можуть самі обрати місцевість, куди вони бажають тимчасово переселитися. Ті ж, кого доведеться виселити примусово, цим правом користуватися не будуть.

№ 20
Із звернення німецького командування м. Харкова до населення міста

Грудень 1941 р.

УКРАЇНЦІ! РОСІЯНИ

Перед німецькими збройними силами по цей день ще стоять воєнні задачі, тому вони не можуть дати свої організації і транспортні засоби в розпорядження населення для його харчового постачання.
Все ж були створені адміністративні управління, які повинні дбати про харчування населення.                                  
В цьому напрямі ці управління підтримуються німецькими господарськими установами.
При розподілі харчів мають на увазі в першу чергу тих, що продуктивно працюють. Чим менша буде кількість непродуктивних працівників, тим швидше населення може одержати саме необхідне.
Не зважаючи на це, харчове постачання міста буде критичним.
А тому, у кого є можливість прожити зиму на селі, далі від міста, негайно повинні покинути місто. Перепустки на виїзд буде видавати Польова комендатура.
Після усунення важкого продовольчого становища кожний може повернутися до міста.
Тимчасове переселення дозволяється тільки в такому районі:
На Сході:   до   шляху   Харків—Мерефа—Таранівка,   включно до залізниці на Лозову;
На Півночі: до шляху Харків—Золочів включно до залізниці: на Суджу;
На Заході: до Дніпра.
Комендант   міста

ДІТИ В ШКОЛАХ І ДИТЯЧИХ   БУДИНКАХ НЕ ОДЕРЖУВАЛИ
НІЯКОГО   ХАРЧУВАННЯ,    НІЯКИХ  ПЕНСІЙ   ЧИ   ДОПОМОГИ
ІНВАЛІДИ ТАКОЖ НЕ ОДЕРЖУВАЛИ

№ 21
Із звіту про роботу Харківської  міської  управи   за  квітень
1943 р.

Нова реєстрація  пенсіонерів  ще не закінчена,   але  слід вважати, що їх мусить бути біля 11.000. Жодних пенсій, або допомог пенсіонери до цього часу не одержали. Більш того управа і та відділ суспільної опіки за браком харчових засобів не змогли , відкрити для нужденних людей їдальню.
Становище в дитячих будинках та інвалідних будинках виключно тяжке. Діти та інваліди абсолютно виснажені. Є випадки опухання від голоду.
Обербургомістр міста Харкова—О. П. Семененко

№ 22
Лист М. С. Євтушенка до голови  Харківської обласної земельної управи М. О. Ветухова

Ви врятували мене від голодної смерті, давши мені обід.
Прохаю продовжити його і на слідуючий місяць, за що зараз приношу щиру подяку.
Але у мене розпухли ноги і я ледве їх пересовую, це тому сказав мені дохтур, що без жиру живу.
Благаю вас довершить ваші благодіяння і коли можливо дайте мені олійки оскільки можно більше на весь піст, щоб і підтриматись і відговітись. Комірник казав мені, що її залишилось чимало.
Коли б була у мене олійка, я б відразу став на ноги, а то я як кінь, що замісць вівса попав на ячмень і упав на ноги.
Дайте, Михайло Олексійович, олійки, скільки можливо буду довічно вдячний вам.
Я четвертий день добиваюсь до вас і ніяк не попаду.
Микола Савич Євтушенко

№ 23

Лист професора Хударковського до голови Харківської обласної земельної управи М. О. Вєтухова
21 квітня 1942 р.

Боротьба з голодними отьоками у населення, яка з'являється невідкладним   завданням   сучасного   моменту,   ставить   ряд проблем, що потребують негайного розв'язання.
Звертаючи вашу увагу на зміст доповідної записки, яку я представив місяць тому назад у Відділ Охорони здоров'я Харківської міської управи і Комітет науково-дослідчих інститутів, прошу вашої реальної допомоги для переведення в життя наміченого мною досвідного виробництва лецитинової пасти.
В додатку: Доповідна записка (копія)*) від 14/ІІІ—42 р. на ім'я Завід. Від. Охорони Здоров'я ХМУ і керівника Комітету н/д інститутів м. Харкова.
Проф. В. Хударковський
*) В справі зазначеної записки нема—Ред.

НАСЕЛЕННЯ ЗМУШЕНЕ БУЛО ХАРЧУВАТИСЯ ЗЕРНОМ, ЯКЕ
МОЛОЛИ РУЧНИМ СПОСОБОМ, ТА МАКУХОЮ І ПИТИ
ВОДУ З ХАРКІВСЬКИХ РІЧОК

№24
Замітка під назвою „За збереження  життя", що була надрукована в газеті „Нова Україна"
5 березня 1942 р.

Кожного дня на Благовіщенському, Озерянському та інших базарах можна спостерігати торгівлю ручними  „млинками".
Ці млинки пристосовані молоти зерно, і населення міста здебільшого ними користується.
Влаштовані вони дуже примітивно: двоє кружалець або валик із цівкою оббиті аркушевим залізом з густими дірочками. Коштують такі млинки від 200 до 500 карб.
... При терті двох кружалець заліза з дірочками в борошно потрапляє багато дрібних  шматочків металу   різних розмірів.
Найдрібніші часточки металів, потрапляючи до шлунково- кишкового тракту, залишаються там, прилипаючи до слизової оболонки стінок кишок, і за деякий час (2—3 місяці) викликають захворювання шлунково - кишкового тракту. Захворіння дуже важко піддається лікуванню, і часто з нього люди вмирають.
Млинками почали широко користуватися приблизно в грудні ц. р. В грудні серед населення було 6% захворінь на шлунково- кишковий тракт, у січні 1942р. 18%, а в лютому вже 21%.
         Інж. Л у ц є н к о, Лікар Іванченко

№ 25
Замітка під назвою ,,Не засмічуйте шлунки", яка була надрукована в газеті „Нова Україна"
19 березня 1942 р.

На ринках нашого міста можна бачити дуже прикре явище: багато людей витрачають великі гроші на макуху, не розуміючи, що цим вони завдають собі великої шкоди.
Макуха містить в собі багато (29,26%) клітковини, яка шлунковим соком людини не перетравлюється і тільки засмічує шлунок.
Крім того, жиру в макусі лишається 7 гр. олії. Значно корисніше купити склянку сонячникового насіння (100 гр.) та полускати його: насіння має 26,62% жиру й, з'ївши 100 гр. насіння, ми введемо в організм 26 гр. олії, замість 7 грамів, які маємо в макусі, і не заб'ємо шлунок зовсім непотрібною клітковиною.
Велику небезпеку являє заживання макухи і з санітарного погляду. Макуху на базар виносять в брудних лантухах, шматки макухи забруднені пилюкою і землею, багато людей куштує макуху, відгризаючи від цілого шматка і слинячи її. Все це може призвести до поширення епідемічних захворень: тифу, інфлюенції та інше.
Отже, не витрачайте марно грошей на непоживний продукт. Не виснажуйте свій організм, не наражайтесь на небезпеку захворіти на тиф.
Не їжте макухи.
В. Благих

ДЕВ'ЯНОСТО   ПРОЦЕНТІВ   НАСЕЛЕННЯ   НЕ   ОДЕРЖУВАЛО НІЯКОГО ПОСТАЧАННЯ

№ 26

Із звіту Харківської міської  управи за квітень 1943 р.

ХАРЧУВАННЯ
Становище з харчуванням виключно важке. Із 200 тис. населення міста Харкова через Ернерунгсамт*) одержують харчі по установах Управи біля 9.000 чол. робітників та працюючих по установах ВІКДО та військових частинах орієнтовно ще біля 8—10 тис. чоловік.
Ці дані стосуються лише останнього тижня місяця, а в перші тижні кількість людей, що одержують харчі, була значно менша.
Раціон абсолютно недостатній для простої підтримки життя. Раціон одержувала лише певна кількість робітників, їх родини не одержували нічого. Навіть робітники Управи, що працюють на важливіших участках роботи, ще досі не одержують харчування. Наприклад з загальної кількості робітників домоуправ, приблизно до 3,000 робітників харчування одержують в останній тиждень лише 900 чоловіка (в перші  тижні лише триста).
З наведеного ясно, що приблизно 180 тис. населення міста не одержують жодного планового постачання.
В наслідок фактичної заборони селянам підвозу харчів до міста, а також постійних облав на базарах, єдине джерело для харчування населення—вільний ринок теж став майже недоступним, в наслідок підвищення цін та зменшення продуктів. В місті помічається вже багато випадків опухання від голоду.
Оскільки неможливо забезпечити населення в найближчий час достатнім плановим харчуванням, необхідно як найшвидче провести міроприємства по збільшенню довозу на базари та зниженню цін. Єдиним засобом до цього є:
а)  дозволити хоча б тимчасовий підвоз продуктів до міста;
б)  припинити захоплення людей на базарах на роботи (проводячи цю акцію лише через будинкоуправління).
Обербургомістр міста Харкова О. П. Семененко

*) Продовольче бюро.—Ред.

ТИСЯЧІ ХАРКІВ'ЯН ПОМЕРЛИ З ГОЛОДУ

Не підлягає оголошенню
№ 27
Відомість про смертність населення міста Харкова.
З лютого 1943 р.

Дата	Всього померлих	В т. ч. від голоду	Померлих від голоду до загальної кількості померлих	Пересічнон а день  померлих від голоду	Коефіцієнт смертності на 1.0 00 душ пересічного населення
І квартал 1942 року ІІ квартал 1942 р.    . III   квартал 1942 р. . IV   квартал 1942 р.  .	6435 8540 4812 2921	3656 5713 2972 1408	56,9 67,0 53,5 48,2	40,7 62,0 28,0 15,3	62,3 100,0 59,4 37,7
За весь 1942 р . I      половина січня 1943 р. .  . II    половина січня 1943 р. .  .	22708 331 382	13749 140 155	58,6 38,8 40,6	36,5 9,3 9,7	64,6 29,0 28,8

Відомість*)
про смертність дітей в дитячому будинку № 1 по вулиці Артема № 32 за 1942 рік.

Місяць	Вступило дітей	Вмерло
Січень ....................... Лютий......................... Березень    .... Квітень....................... Травень ..................... Червень ..... Липень........................ Серпень ..... Вересень    .... Жовтень     .... Листопад   .... Грудень ...................	82 107 152 350 322 182 208 195 78 57 40 28	68 62 106 157 234 151 113 118 72 56 24 14
Разом .	1801	1175

*) Відомість складена на підставі місячних звітів по дитячому будинку

 

№ 28

Протокол околоточпого доглядача 5 району поліції
м. Харкова
11 грудня 1941 р.

Про смерть громадянина Власова Івана Матвійовича 63 років, пашпорт № 1-30 № 565031, який повісився 11.XII—41 р.
1941 р. грудня 11 дня в Управління Бургомістра 5-го району поліції м. Харкова з'явилися в 2 години дня громадянки 1. Власова Ганна Іванівна, 2, Теліченко Євдокія Іванівна і заявили, що в їх будинку по вул. Ткаченківській №30 трапилося нещастя— громадянин Власов Іван Матвійович повісився і зараз лежить в сараї мертвим.
Доклавши про те, що трапилося начальнику поліції, я був командирований   на   місце події і встановив слідуюче:

Всі ми безробітні і в цей день я, гр. Власова Г. І. понесли уже останню одежу на базар для обміну, хоча-б на який-небудь продукт.
Приблизно між 11 — 12 годинами дня покійний писав відомість про регістрацію населення по нашому будинку, а потім на половині роботи сказав, що піду підстружити олівець. Дружина його звернула увагу, що покійного щось дуже довго немає і пішла подивитись у двері, і виявила таке нещастя в сараї. Піднявши крик, збіглися сусіди у домівці, перерізали мотузку, на якій висів покійний, але повернути до життя було уже пізно—він був мертвий.
Більше по цьому слідчого матеріалу немає. Факт установлений, що гр. Іван Матвійович Власов 63 років покінчив життя самовбивством через повішання.
Пашпорт 1-30 № 565031 і  посвідчення II полікліники при цьому додається
Околоточний доглядач 5-го району поліції м. Харкова (підпис) №

№29
Замітка під назвою „Колодязі є, а води нема",
яка була надрукована в газеті „Нова  Україна" 27 березня 1942 р.

В перші ж дні... населення міста відчуло на собі весь жах руйнації водогону. Нарешті відшукали артезійські джерела, колодязі, криниці. З того часу щодня, щогодини, щохвилини ці бази стали зборищем сотен людей, що приходять по воду не зважаючи на час та погоду. Ранком, удень, після полудня, в дощ, сніг, великі морози харків'яни стоять у черзі біля джерел води.
Значна маса мешканців через брак часу, стан здоров'я, велику віддаленість води від житла примушені користуватись
водою харківських річок.              
Вживаючи цю воду в умовах весни та літа, кожне наражається на небезпеку шлункових захворень, а все міське населення має стати перед загрозою лютої пошести, що може бути страшніше за голод ї холод...

А. Яременко

№30
Із звіту про роботу Харківської міської управи за травень 1943 року

Становище з електро- та водопостачанням залишається майже таким скрутним,  як і в  квітні. В місті працює  один агрегат на 500 кіловат.   Крім   того 2 агрегати: в  Технологічному інституті та заводі ХПЗ.
Водогін фактично працює лише в деяких районах міста, причому вода в будинки майже не подається. Водогін подає максимум 3.000 кубометрів води на добу. Коли не ураховувати по требу використання тієї води німецькими вояками, то і тоді на душу населення це становить 15 літрів, в той час, як до війни на душу населення припадало 120 літрів, але фактично більшім частина води використовується німецькими вояками, населення ж значною мірою користується колодязями.
Магістральна мережа каналізації знаходиться в ліпшому ста ні, але майже у всіх будинках каналізація зіпсована і не може бути використана за відсутністю води.
Обербургомістр міста Харкова О. П. Семененко

ЖОДНА ЛАЗНЯ В МІСТІ НЕ ПРАЦЮВАЛА, З КОЖНИМ
ДНЕМ ЗРОСТАЛА КІЛЬКІСТЬ  ЗАХВОРЮВАНЬ
НА ВИСИПНИЙ ТИФ

№ 31
З рапорту  секретаря-референта   Харківської  міської  управи обербургомістру м. Харкова
12 грудня 1942 р.

Звертаю Вашу увагу на серйозне становище міста щодо поширення висипного тифу. За даними Міськсанепідстанції тільки; серед цивільного населення
за жовтень                               30 захворювань
за листопад............................. 57              ,,
за 10 днів грудня-   ............... 45              ,,
З 45-ти хворих, зареєстрованих за грудень, тільки 26 чоловік перевезено до лікарні, 19 чоловік лежать дома.
Директор Міськсанепідстанції лікар Замотін вважає це зростання захворювань на висипний тиф за тривожний сигнал загрози великої епідемії, дуже реальної в теперішніх умовах браку води, мила, транспорту, скупчення родини в одній кімнаті через брак палива тощо. Як вам відомо, жодна лазня не працює; дезинсекційні камери також не діють і це дуже утруднює знезараження вогнищ хвороби...
М. Дейнеко

ФІНАНСОВИЙ СТАН   МІСТА КАТАСТРОФІЧНИЙ

№ 32
Із звіту про роботу Харківської міської управ
за травень 1943 р.

Лише наприкінці травня м-ця Управа змогла затвердити бюджет на 2-й квартал. Видаткова частина бюджету за пропозицією відділів управи та райбургомістратів, яким було вже дано вказівки про максимальне скорочення витрат, була запропонована округою в 56 міл. карб. Прибуткова частина в 24 міл. карб., тобто дефіцит складав 32 міл. карб.
Після перевірки бюджету Фінансовим відділом витрати були ще скорочені на 10 міл. карб., а прибутки підвищені на 4 міл. карб., в наслідок чого бюджет Президії управи був запропонований по видатках в 46 міл. карб, і по прибутках в 29 міл. карб., тобто з дефіцитом в 18 міл. карб.
Президія управи, розглядаючи бюджет, ще скоротила видатки приблизно на 4,5 міл. карб, та збільшила прибутки на 2 міл. карб. Таким чином бюджет затверджений всеж-таки з дефіцитом в 11 міл. карб. Бюджет цей майже вдвічі менший, ніж бюджет першого кварталу цього року. Головну частину в ньому складає заробітня платня. Всі другорядні витрати викреслені. Залишено лише абсолютно необхідні. Дефіцит пояснюється значним зменшенням торгівлі та промислу, як і кількості населення, в наслідок чого зменшились надходження по податках; відсутністю хоча трошки нормальної роботи комунальних підприємств, електрики, водогону тощо, через що не має відповідних надходжень» а також руйнацією міста, це викликало додаткові абсолютно необхідні витрати.
Фінансове становище міста залишається катастрофічним. Обєрбургомістр   міста   Харкова

ХАРКІВСЬКИЙ   ОБЕРБУРГОМІСТР ПРО  НАСТРІЙ І ПОВЕДІНКУ НАСЕЛЕННЯ МІСТА

№ 33
Із звіту про роботу Харківської міської управи за травень 1943 р.

НАСТРІЙ ТА ПОВЕДІНКА НАСЕЛЕННЯ

Настрій населення в травні, порівнюючи з квітнем, в наслідок дальшого впорядкування життя трошки поліпшився, хоча всеж таки залишається непевним.
Головними факторами, що впливають на настрій населення є... харчове становище: із 194.000 (приблизно) населення міста Харкова одержують харчування від Відділу Розподілу Харчування приблизно 50—60 тис. чоловік. Це харчування теж абсолютно недостатнє. Більш ніж дві третини населення не мають жодного централізованого постачання.
Між тим довіз продуктів на базари Харкова провадиться з величезними труднощами. На базари впливають також і облави, що там частково продовжуються і тепер. В наслідок цього ціни на базарах все ще надзвичайно високі.
Все це приводить до того, що матеріальний стан населення виключно скрутний, що і впливає на його настрій.
Мобілізація робітників па окопні роботи: Як вже зазначалось у відчиті за квітень м-ць населення тяжко приймає не так самий факт робіт, як форму, в якій це провадиться.
В травні продовжувалось захоплення людей на вулицях і базарах (частково це було лише під виглядом мобілізації на оборонні роботи, по суті ж люди забирались для роботи в окремих німецьких частинах).
В наслідок цього на роботи попадають або зовсім хворі, або матері, що залишили вдома малих безпризорних дітей.
Все це вносить турботу, а часто відчувається як неуважне ставлення до людини.                                                 
Мобілізація до Німеччини: В наслідок низки відомих фактів населення надзвичайно боляче приймає мобілізацію до Німеччини, що зокрема виявилось при притягненні до роботи в Німеччині осіб народження 1923—24—25 р.р.
Неспокій викликають окремі адміністративні акції:
В останні дні населення було схвильовано наказом про загальну трудову повинність, який був стлумачений так, що ніби майже все населення буде мобілізовано на роботи та вивезено з Харкова головним чином до Німеччини.
Не зважаючи на те, що як викладено вище, внутрішнього спокою населення не має, зовнішня поведінка його залишається цілком лояльною.
Взагалі слід підкреслити, що в наслідок непевности настрою населення і постійної його схвильованости в кожній адміністративній акції населення бачить якийсь скритий зміст. Кожна акція використовується ворожими елементами, як агітація, причому частково це буває наслідком невдалої редакції окремих розпоряджень. З цього слід прийти до висновку, що кожний наказ не лише по змісту, але навіть і по формі мусить бути ґрунтовно продуманий...       

В травні м-ці закінчено першу реєстрацію населення, яка почалась ще в березні. На жаль техніка  реєстрації  була невідпо
відною,   чому і дані  реєстрації не зовсім  повні. За даними реєстрації населення Харкова складає 193.980 чол. Із них 33,2%
чоловіків і 66,8% жінок. Причому чоловіків віку від 14 до 60-ти років лише 32.296 чол., тобто 16,7% населення.
Характерним  для   стану населення з'являється:   велика кіль кість дітей та стариків, а також жінок...
Обербургомістр міста Харкова О. П. Семененко

ПОЛІЦІЙНЕ   СТЕЖЕННЯ В ТЕАТРІ, „ЩОБ ГЛЯДАЧІ НЕ ДЕМОНСТРУВАЛИ СВОЇХ ПОЧУТТІВ"

№ 34
З інструкції команди   німецької охоронної  поліції С-І-а 5102
17 листопада 1942 р.

... Якщо військові службовці і військовий почет займуть місця в партері і частково в першому ярусі, слід особливу увагу приділяти спостереженню за місцевими відвідувачами, які сидять в 1, 2, 3 ярусах. Слідкувати за театральною дисципліною, щоб глядачі (місцеве населення) не заважали і не демонстрували своїх почуттів...
Майор охор. поліції і командир Любан.

ПИТАННЯ ПРО ПОЛІТИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ УКРАЇНИ СТАВИТИ НЕ ТРЕБА

№ 35
Розпорядження Харківської міської управи районовим бургомістрам
9 березня 1942 р.

В зв'язку з наближенням свята роковин Тараса Григоровича Шевченка по районових управах можуть бути зроблені урочисті відправи відсвяткувавші цих днів.
Для відправи свята необхідно одержати дозвіл Військового командування, для чого негайно надішліть заяву з програмом святкування та коротким змістом доповідей, що передбачено висловити на святах.
В цих доповідях мусить бути висвітлене значення Т. Г. Шевченка, як національного українського діяча... Поставити всю доповідь в антикомуністичнім напрямку сучасної доби.
Питання про майбутнє політичне оформлення України не треба зараз ставити. Це питання треба відкласти до кінця війни.
Заяви та програми дати українською та німецькою мовами безпосередньо мені.
Обербургомістр м. Харкова    Крамаренко          Особливо-Уповноважений   Постійної комендатури м. Харкова д-р Классен

НІМЦІ ПІДСИЛЮЮТЬ ВІЙСЬКОВИЙ СТАН І КРИВАВІ
РЕПРЕСІЇ В  ХАРКОВІ

Об'ява міського   німецького коменданта
8 лютого 1943 р.

1. Вся влада і управління міста негайно переходить виключно до рук військового командування.
2. Заборонений для ходіння час установлюється з 17 год. до 5 годин.
   Хто в заборонений час без дійсної нічної перепустки буде знаходитись на вулиці, підпадає під небезпеку бути на місці розстріляним.
3. Хто грабує, буде розстріляний.
4. Забороняється заходити в приватні будинки, помешкання, залишені військовими частинами, в заводи, фабрики, склепи, крамниці і інші виробництва. Ті, які не виконуватимуть цього наказу, будуть розстрілюватись як грабіжники.
5. Населення зобов'язане бути готовим до надання квартир під житло військовим.
6. Їзда по місту якими б то не було саньми забороняється, за винятком лише транспорту по дорученню німецьких збройних сил.
7. Всі без винятку придатні для запрягання санки і вози негайно повинні бути зареєстровані в Харківському транспортному відділі, Піскуновська, 4.
8. Продовольче постачання міського населення буде і далі продовжуватись під наглядом Штандорткомендатури.

Зберігаються попередні норми видачі, цивільний пайок для працюючих збільшений.
Розподіл провадиться, як і раніше, через відділ видачі продовольчих карток.
Штандорткомендант

III
НАСИЛЬНИЦЬКЕ ВИГНАННЯ
РАДЯНСЬКИХ ЛЮДЕЙ НА КАТОРЖНІ РОБОТИ
ДО НІМЕЧЧИНИ

ТЮРЕМНЕ УВ'ЯЗНЕННЯ   І ГРОШОВІ   ШТРАФИ   ЗА   ТЕ,   ЩО НЕ ЗАРЕЄСТРУВАЛИСЬ НА БІРЖІ ПРАЦІ

№ 37

Об'ява господарчого управління німецької армії
5 лютого 1942 р.

Всі безробітні та працюючі всіх видів фаху умственної та фізичної праці (спеціалісти, інженери, службовці, допоміжна сила і т. д.), які до цього часу не проходили реєстрацію, повинні обов'язково з'явитись на Біржу Праці—Харків, Госпітальний, провулок 3 (бувший Текстильний інститут).
Порядок  явки:
Понеділок 16 лютого 1942 р. райони 13 і 17.
Вівторок 17 лютого 1942 р. райони 3 і 4.
Середа 18 лютого 1942 р. райони 16 і 11.
Четвер 19 лютого 1942 р. райони 1 і 8.
П'ятниця 20 лютого 1942 р. райони 15 і 18.
Субота 21 лютого 1942 р. райони 5 і 12.
Понеділок 23 лютого 1942 р. райони  19 і 20.
Вівторок 24 лютого  1942 р.  райони   14 і 16.
Середа 25 лютого 1942 р. райони 7 і 9.
Четвер 26 лютого 1942 р. райони 2 і 10.
Робітники, раніш зареєстровані на пунктах реєстрації у районових бургомістрів і які ще не проходили реєстрацію на Біржі праці, повинні з'явитись ще раз.
Явка з 8—14 годин за німецьким часом.
Пашпорт та документи про працю  необхідно  мати при собі..
Осіб, не з'явившихся для реєстрації і не маючих офіційних довідок  Біржі праці, після 10 березня буде покарано.
Також буде покарано осіб, що зареєстровані в січні 1942 р.. на Біржі праці, але не з'являються в назначені дні явки на початку лютого 1942 р.
Господарче управління Харків—Майєр підполковник та командир

№ 38
Об'ява господарського командування німецької армії і харківського обербургомістра

Щоб одержати найточніші відомості про ще непрацюючу людність міста Харкова, зараз буде проведена перевірка населення при районових управах.
Ця реєстрація населення Районовими управами провадитиметься Комісією Біржі праці.
З'явитись на реєстрацію повинні всі мешканці за віком від 14 до 50 років, які зараз перебувають без роботи.
Особи старші за 50 років, які ще бажають працювати, мають також право реєструватись.
Комісія реєструватиме також осіб, які хоч і працюють у цивільних або військових установах та підприємствах, але бажають одержати роботу в Німеччині. Вони повинні принести з собою довідку від своєї установи, що їхньому звільненню нічого не перешкоджає.
При реєстрації треба мати з собою пашпорт та реєстраційну картку Біржі праці.
Домовласники та керівники будинків відповідають за безви-няткове з'явлення вищезазначених осіб.
Особа, яка не з'явиться, буде суворо покарана. Кожний мешканець, який реєструється, одержує у пашпорті окрему печатку. Той, хто після зазначеного строку буде знайдений без цієї печатки при вуличному або будинковому контролю, буде негайно заарештований.
Реєстрація населення району провадитиметься з 8—14 годин дня в Районовій управі.
Обербургомістр             Господ. командування група  праці

м. Харкова                                      м. Харкова,

№ 39
Повідомлення Харківської Біржі праці
14 травня 1942 року

Через порушення постанови Харківської Біржі праці, за приписом якої кожен безробітний мусить реєструватися і щотижня відмічатись на Біржі праці, покарані тюремним ув'язненням:

Прізвище, Ім'я та по батькоиі	Рік народження	Адреса	Район
1.    Влосако Іван Трохимович    .   .   . 2.   Гасай Володимир Івінович .   .   . 3. Никитин Федір 4.   Осіпов Панас Гаврилович     .   .   . 5.   Калініченко Семен Сергійович  . 6.   Мойсеенко Григор Євтіхієвич    . 7.   Нікіфоров Петро Петрович .   .   . 8.   Трубецький Тихін Петрович  .  . 9.   Козлов Федір Григорович    .   .   .	1900 1896 1904 1902 1892 1892 1910 1902 1907	Галінська, 27 Нетечинська, 59 Бакулінська Сумська № 45 Борова № 78 Чичерина № 15 Фанінський пров. № 3 Царицинська № 41 Самоьська № 49	№ 7 № 11 № 16 № 13 № 19 № 20 № 12 № 8 №  1

В майбутньому кожен, який порушуватиме ці накази, буде негайно покараний. Кари будуть суворі. Особливо суворо каратимуть тих, які, завербувавшись, не стануть на роботу, не візьмуть запропонованої роботи, або кинуть працювати без дозволу.
Не будуть покарані ті чоловіки та жінки, які не пізніше ніж 23 травня 1942 р. зголосяться на Біржі праці, або у вербувальній комісії.
Тепер на вулиці контролюватимуть в ширшому обсязі.
Заарештовані будуть відразу ж відправлені до в'язниці.
Харківська Біржа праці, д-р Ране.
(газ. „Нова Україна", 17 травня 1942 р.)

ПРИМУСОВО, НОЧАМИ ОКУПАНТИ ВИЛОВЛЮВАЛИ ЛЮДЕЙ І ГНАЛИ ЇХ НА КАТОРГУ  ДО НІМЕЧЧИНИ

№ 40
Повідомлення групи праці 7 району м. Харкова вербувальній
комісії
Липень 1943 року

За час з 6 по 13 липня ц. р. по 7 району в галузі, що стосується до вербовки мешканців та особливо молоді 1923, 1924 та 1925 років народжений, зроблено таке:

Керівник групи праці по 7-му району Безцінний

МОЛОДЬ НЕ З'ЯВЛЯЛАСЬ   НА   ВЕРБУВАЛЬНІ ПУНКТИ І НЕ
НОЧУВАЛА ВДОМА

№ 41

Доповідна записка референта праці 1 району м. Харкова штабу вербувальної комісії
19 липня 1943 р.

По списку 1-го району—населення народження 1923, 1924 і 1925 років—670 чоловік.
Із 670 чоловік—70 чолов., згідно вказівок (службовці в німецьких військових частинах, на залізниці, в театрі) не підлягають виклику в районову комісію.
На-сьогодні, тобто ранок 19/VІІ—43 р. охоплено повістками 493 чол.
На вечір 19/VІІ—і день 20/VІІ—викликані останні 107 чолов. які підлягають заклику в районову комісію.
Із 493 чол. по виклику в комісію 1-го району з'явилося всього 137 чол.
Відсутніх, згідно поміток зроблених на повістках батьками або кербудами—87 чолов.
На осіб, які за даними кербудів „відмовились в одержанні повісток" або „злісно переховуються"—був складений список і переданий для перевірки в поліцію. Список складений на 27чол. Після перевірки вночі із 27 чол. була приставлена лише 1 громадянка, яка була комісією відпущена, бо виявилось, що вона працює в німецькому лазареті.
Останніх 26 чолов. не було дома.
Це яскравий доказ того, що молодь ухиляється від. явки і дома не ночує.
Із загального охоплення повістками на 19/VІІ—269 чолов. в одержанні повісток розписались, але не з'явились.
Ці особи будуть викликані вдруге для виявлення неявки, бо можливо багато з них вважають себе просто звільненими від явки, згідно документів, які мають про роботу або про стан здоров'я.
Крім того на сумнівних осіб, які не з'явились по виклику вдруге, будуть передані списки в поліцію для доставки в район.
Референт праці 1-го району   (підпис)

ЛИСТИ ПОЛОНЯНОК

№ 42
Із відношення обербургомістра м. Харкова до німецького місцевого  коменданта
10 грудня 1942 р.

Листи до родичів від українських робітників, що працюють у Німеччині, надходять по призначенню надзвичайно нерегулярно, часто з запізненням на 4—5 місяців. Значна частина їх зовсім зни­кає. В такому ж хаотичному стані і відправка листів до Німеч­чини.
Це явище справляє дуже погане враження на населення, негативно відбивається на вербуванні робітників до Німеччини...
Обербургомістр м. Харкова Семененко.

ПРАВДА ПРО НІМЕЦЬКУ КАТОРГУ
(Листи харків'ян. Примусово вивезених до Німеччини)

№ 44
 З листа Тамари і Кіри  Н. з Берліна
17 квітня 1943 р.

Папочка,   лист  одержали 16   квітня 1943 р.,  якого  зовсім не чекали, бо думали, що вас нема в живих.
Дорогії, живемо ми погано. Працюємо на фабриці, де виробляють нитки для риболовецьких сіток... Годують нас дуже погано: 1 літр супу, 250 гр. хліба, 10 гр. маргарину і ложку мармеладу на добу. Перший час ми ще дещо купували — капусту, морковку, брукву. Папочка, ти не подумай, що ми самі купували, нам за­боронено виходити, просили інших людей, вони в два раза дорожче брали, а зараз абсолютно все заборонено. Папочка, як ми доїхали до Берліна, вийшли на перон, окружила нас поліція, тут то і почалося наше життя. Через три дні нас відправили в Лансбурш (це маленьке місто—40 тис. населення), па цю фаб­рику, де ми робимо і зараз. Сидимо замкнені 7 місяців, тільки на роботу з поліцією, і з роботи з поліцією І більше нічого. Потім стали нас випускати на вулицю тільки в неділю з 2до 5 годин, але все абсолютно заборонено: кіно, ресторан, пивна, театр, навіть магазини. Заходити в трамвай заборонено. Повісилии нам на правому боці „ОСТ", що означає „русские", і всі на нас вдивляться, як на звірів. Хто пройде, подивиться і тяжко зітхне, а хто подивиться і в лице засміється зміїною улибкою. Літні люди відносяться краще, ніж молоді гітлерьонки. Папочка, тепер ти можеш зрозуміти наше життя, в другому листі напишемо більше і докладніше. Папочка, я з Кірою ходила в кіно, „ОСТ"' зірвали і пішли. Там ми бачили кіножурнал про боротьбу за Харків, там показували Харків весь розбитий, я сиділа і плакала, але боялась, щоб поліцай не побачив, тоді б ми з Кірою сиділи в поліції 3 дні і уплатили б штраф 10 марок. Та ще вдобавок ми з Кірою лізли через забор в кіно у  8 годин вечора.
Цілуємо міцно, ваші дочки Тамара і Кіра

 

Відповідальний за видання Є. Пелешук.
Зверства и злодеяния немецко-фашистских захватчиков на Харьковщине.
(На украинском языке),
БЦ 07953. Зам. № 1186.  З1/2 друк. арк.  В одному друк.  арк.   42000 зн Підписано до друку 8/Х—1944 р. Тираж 10000.
Друкарня   Державного   Видавництва   сільськогосподарської   літератури   УРСР
"Комуніст"   Харків.